37. Ганнуся

В таку рань на вулиці нікого. От кого він сподівається знайти? Ті неадеквати ще сплять і спатимуть до обіду. А втім байдуже, хоч прогуляюся і не думатиму що там з Софійкою. В найближчій фіранці замість відображення вулиці з вишневими деревами показалася вуличка з натовпом чудовиськ. Переключайся швидко на діловий настрій. Тобі зараз не до того. А власне, як там Урт? Чи живий? І чи не примудрився він надурити Дениса і втекти?

- Урта перевіряти не будемо?

- Урта Катря з Максом перевірять. Я Денису дзвонив, там все нормально.

Ну і молодець, все продумав. Але блін, як вони шукатимуть того неадеквата? Ходитимуть по вулиці з одного краю в інший? І питання з'являться одразу у всіх перехожих. А може і ні. Добре, видихнути і вирішувати коли вони будуть на місці.

Дійшли: порожня вулиця.

- Далі що?

- Посидимо - почекаємо.

- Я з одного боку вулиці ти з іншого?

- Тут, вдвох. Не вистачало, щоб тебе одну перехопили. Катря зараз на поміч не прийде.

- Я швидко бігаю, а тут є куди.

Вони всілись на лавочці під деревом, що росло прямо на перехресті. Скоріш за все сюди скоро хтось прийде чимось торгувати і їх попросять звільнити... Ганнуся перевірила телефон. Ніхто не дзвонив. З Денисом поговорити? Чи з Катрею? Чи пограти в щось?

- А ти казала не вийде. Он він йде,- Даня швидко затягнува Ганнусю за кут будинку.

- Ти думаєш він нас не вгледів?

-Ні він в землю дивився. Камінці ногами підкидав. Мабуть дуже лютий. Обережно треба за ним йти.

- Ну знаєш, я так не вмію. Він мене точно швидко спалить.

- Не спалить. Просто йди тихенько за мною.

Ой, ну що за дурниці! Хоча Даня в цьому доволі справний. Вони трималися доволі далеко, щоб не впадати в око. Іноді притискалися до заборів, цього було достатньо, на такій відстані їх закривали дерева.

- А що далі?

- Коли зупиниться підійдемо побличе і покажемо його дзеркалу.

І коли він зупиниться? Ганнуся вирішила не бурчати. Поки справа хоч трохи просувалася, її все влаштовувало. Нарешті неадекват зайшов до магазину. Не дуже добре.До магазину вони зайти навряд чи зможуть непоміченими, а той неадекват скоріш за все після магазину поверне додому.

- То що робимо? Зайдемо?

Здається, Даня завагався. І тут Ганнусі сяйнула думка.

- А давай Дима спитаємо?

І, не чекаючи на відповідь, витягла з кишені люстерко і відбарабанила на ньому мелодію.

- То нарешті можна дивитись?- посеред жвавого вуличного руху видно Софійку і білу пухнасту істотку поруч з нею. Але вони на Ганнусю не дивляться. Очевидно вони взагалі її не бачать. І Дима знов не видно, хоча говорить саме він

- А ти можеш трохи почекати, тут у нас є один підозрюваний. В магазин зайшов, і як вийде, ми тобі на нього вкажемо.

- Ну давай так. Я почекаю.

Ганнуся з Данею прилаштували люстерка в стовбурі дерева, так щоб воно дивилося на вхід магазинчика, а самі сховались: Ганнуся за деревом, а Даню вона відправила на інший бік вулиці, щоб він злився з пейзажем. Йому це вдалося.

Все вирішилось дуже швидко: неадекват вийшов з магазину, Ганнуся пошепки сказала:

- Ось цей.

- Це не хижак,- неймовірно, голос Дима був дуже тихим, але дуже розбірливим.

Добре, треба почекати поки неадекват відійде подалі і забрати дзеркальце. Коли він дійшов до перехрестя Ганнуся радісно обійшла дерево і витягнувши люстерко раптом почула за спиною:

- А що ти тут нишпориш?

Вона обернулася, хоч і так знала хто там: за спиною стояв другий неадекват, якому вона напередодні поцарппала пику. Цілком заслужено взагалі-то. Але йому схоже байдуже: вони тут один на один і в нього на повідку собака. Ганнуся не розбиралася, що то за порода, але пацюча морда довіри не викликала.

- Я не нишпорю, я шукаю одну людину,- ну це взагалі правда, до того ж ця людина вже стояла просто перед нею. Тільки як його показати Диму? Чи не морочити голову і тікати? Бо хто знає, що на умі в того собаки чи його хазяїна. Даремно, що собака стоїть байдужий до всього, то не показник, от взагалі.

- А я думаю нишпориш,- щось тон в нього занадто спокійний, чи вона себе даремно накручує?- А знаєш що буває з тими, хто винюхує? Їх загризають собаки. Одне моє слово і ти вже ніколи не будеш красивою. Правда Рекс?

Ганнуся витягла з кишені флакончик

- Один рух і твій Рекс буде тільки верещати і бігати колами. Знаєш що це? Це перцева настоянка. А знаєш як діє?

Здається неадекват вагається...

- Мишко, залиш її. Нащо ти взагалі її лякаєш?

А це ще хто? Поруч з Ганнусею з'явився ще один хлопець скоріше одноліток того неадеквата Мишка. І став аккурат затуливши Ганнусю собою. Тепер перед нею була широка надійна спина.

- І нащо ти на Рекса наговооюєш? Не переживай, - новий хлопчик трохи повернув голову і звернувся  до Ганнусі,- цей пес не буде кусатися, він дуже ласкавий. Мишко, припиняй.

- Та що ти знаєш,- відгукнувся той з досадою, втім аргументи в Мишка скоріш за все скінчилися. Очевидно, що подробиці їхньої вчорашньої сутички Мишко волів не афішувати.

- Я знаю, що дівчат чіпати не можна

Чудово! Шкода, що Ганнуся бачить тільки його спину, а обличчя розгледіти не встигла. Лицарів треба знати в обличчя.

Мишко швидко забрав свого Рекса і пішов у напрямку своєї домівки, навіть не попрощавшись

- Ти як? Не злякалася?- Лицар повернувся до Ганнусі. "Ого, а він дуже симпатичний",- ти не думай, Мишко взагалі-то нормальний

Так вона помітила, особливо вчора, коли він їй ледь шию не звернув.

- Не знаю що з ним сталося, ми раніше в один клас ходили, він нормальний був. А як у ваше місто переїхав, то як підмінили.

" О так, мені це знайомо. В мене так з подругою. Тільки її справді підмінили" але вголос Ганнуся того не сказала, в неї тільки в голові гриміла тільки одна думка: "який же він симпатичний". Так, стоп, приходь в себе. Ти ще маєш справи. Того Мишка ще треба Диму показати. Може то хижак, а справжнього Мишка таки підмінили.