Софія і таємниче чудовисько

39. Софійка

Все ж таки, вона одразу ж повернулася всередину. Так, така Міка-то занадто, але ж щоранку вона знов стає собою. Значить це та сама Міка, просто зачарована. І її вини в тому немає. І одразу стає зрозуміло, чому Міка ніколи не спить і не бачила ночі. Вона просто не пам’ятає цього свого стану.

- О,- глузливо верескнула нічна Міка,- щось ти швидко повернулася! Хочеш цьомки?- і вона кинулась на грати своєї маленької клітки.

Софійка кинула погляд на Дима. Дим спостерігав за цим без коментарів і без емоцій на обличчі. Нічна Міка ще трохи побилася об грати і тоненько глузливо заспівала:

Хтось рахує гроші,

Хтось рахує зорі,

Хтось збирає воші

Хтось шукає горя,

Від тієї пісеньки чомусь волосся стало дибки. В кімнаті з’явився і почав згущуватись туман. Запах при цьому він мав одуріло солодкий, який наводив на думки про отруту. Закружилася голова. Софійка ще раз глянула на Дима, але той заперечувально похитав головою. А що він заперечує? Що не може допомогти? Чи Софійці не треба втручатись?

І раптом все скінчилось. Зник туман і отруйний солодкий аромат, зник глузливий спів і нічна Міка. Їхня добра знайома Міка сиділа в клітці і здивовано витріщалась на них.

- А коли ви зайшли?

- Тільки що,- відповів Дим.

- Я так розумію- нічого не вийшло? Ну зараз Кордонні ворота дійсно не досяжні. Ти б мав це знати. А Денні Кордонні Ворота досяжні.

- Денні не відкриються.

- Ну то як до них підійти,- відповіла Міка,- давай, хоч сходимо туди?

- Ну ми ж обоє знаємо що то не спрацює. І ти ходила, і я ходив. Комусь відкрилися? Я вирішив піти в місто шукати Полі. Він там сьогодні має бути у Хлуся, і точно щось порадить. Бо в мене, відверто кажучи, ідеї скінчилися.

- А почекати тиждень коли Нічні Кордонні ворота не стануть досяжні, то ніяк?- дещо глузливо спитала Міка, починаючи нагадувати своє нічне альтер-его.

- Я так би і зробив, якби не був впевненний, що Пан Суддя прийде і все зруйнує.

- О!- тільки і сказала Міка і впала у глибокі роздуми.

Поки вони вели цю розмову Дим відчинив грати, Міка вибралась, і самостійно дістала собі з високої полиці здоровенного синього кувшина в якому щось булькало. До полиці вона не дотягнулася і їй довелося високо підстрибнути.

- А тобі не зарано?- підозріло спитав Дим.

- Ти думаєш то алкоголь?- Міка витягла з повітря довгу соломинку і занурила в кувшин,- ні я такого не вживаю. Та і не діє на мене таке. Це щоб не забути яка на смак їжа в мене вдома, бо я там давно не була.

- То йди додому, чого тут стирчиш.

- Бо так треба,- пояснила Міка і всмокталася в соломинку.

Дим витягнув Софійку назовні. Зірок в кроні дерева вже не було, але листочки трошки світилися по краях.

- Це тому воно Сяюче,- спитала Софійка.

- Що? А, це тільки початок. Нарешті побачиш. То не шкідливо, не переймайся. Воно буде сяяти більше, але зовсім недовго. А тепер слухай уважно. В місті для таких як ти небезпечно. Ти їжа для великої кількості його жителів. Але тільки для їхнього нічного варіанту. Вдень більшість з них дуже милі і привітні. Але є такі, які і вдень і вночі однакові. Як Сонях, наприклад. Але Сонях зберігає денну форму вночі, а є такі які залишають нічну форму вдень. Не питай мене чому, я не знаю. Твоя проблема в тому, що ти не вмієш відрізняти. Хижаки дуже підступні і неможливо відрізнити комусь недосвідченому. Ні за зовнішнім виглядом, ні за поведінкою. Ти мене чуєш?

Поки Дим це говорив листя на дереві почало сяяти все яскравіше, втім листочки мали різний колір і галявина тепер були залита потужним різнокольоровим світлом. Краса!

- Я чую,- відволіклася Софійка.- Не всі добрі істоти насправді добрі. Серед них може бути хижак, що прикидається. І я його ніяк не відрізню поки він не почне мене жерти.

- Правильно. Тому висновки: від мене ні на крок не відходити. Менше говорити з незнайомцями. Навіть якщо вони не злі і підступні- вони мають язика, і звістка на все місто про те, що в місті з’явилася свіжа людина, нам ні до чого. Ми просто швидко знаходимо Полі і питаємо поради. Ти не переживай. Полі точно щось вигадає.

Софійці раптом стало сумно. Це ж треба. Три роки тут і Дим ще не зневірився. А потім пригадалася розмова у Пана Судді. Чи таки зневірився і намагається переконати не стільки її, скільки себе?

Дмухнув легкий вітерець і приніс за собою запах мокрої землі, холод ранку і цвірінькання пташок. Вітер повіяв сильніше. З дерева посипалось листя, яке все одно сяяло різнокольоровим світлом. Ще кілька миттєвостей і сяйво почало потроху згасати.

- Я йду з вами,- почувся раптом голос Міки з-за спини,- я маю переконатися, що Софі повернулася додому.

- Ой добре,- закотив очі Дим,- роби, що хочеш. Я не заперечую.

- Дуже дякую за дозвіл,- цікаво, а Софійці тільки здалося єхидство в інтонації Міки, чи ні.

- Ти відпочити не хочеш?- турботливо запитала Міка Софійку

- Та наче ні, хоча ми всю ніч пробігали.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше