Частина 2. Викриття

Частина 2. Викриття

- Недоумок - це ще ніжно сказано! - звідкись долинали тихі звуки.

- Лора? - Мія здивовано озирнулася навкруги.

- Та Лора, Лора... Хто ж іще? - донеслося з мобільного, що лежав поруч з подушкою. - А я тебе попереджала: “Постав, Мієчко, нормальний пароль на телефон, щоб, бува, в якусь халепу не вскочити…” Але ж ти в нас не така, - продовжувала іронізувати подруга, - ти у нас усе сама знаєш! Ти ж  правильна і в усьому права! Янгол в чистій подобі…

- Та досить вже! - взявши до рук телефон, гримнула Соломія. - І без тебе проблем вистачає. Аж вити хочеться… А ти... Давно на зв’язку?.. Що саме чула?..

Мія тільки зараз зрозуміла, що подруга стала свідком її нічної пригоди, якщо останні події можна було так назвати. Скоріше те все було схоже на халепу чи рабуху, як казала бабця Солі: “Ото вже дупа, що встряє у всяку рабуху!” Маленькою Соломія не розуміла дивних, а часом і грубих, висловів завжди спокійної бабусі. Тільки тепер все частіше згадувала мудру стареньку, яка точно пережила багато незрозумілих ситуацій.

- Що чула... Та нічого не чула! Щось про “совість”, “амбіції” і що ти “безголовий бовдур”... - Ларисі самій не подобалася роль нишпорки, яка втручається у життя подруги, але підслухала вона розмову і справді випадково.

Вона набрала номер подруги, щоб переконатися, що у неї все добре після вчорашньої гучної вечірки. На подив Лори, Соля одразу ж відповіла, не зважаючи на пізню годину. От тільки чула Лариса не жіночий голос, а чоловічий. Тому все одразу і зрозуміла: їхня витівка із повідомленням вдалася. Але коли подруга вже збиралася покласти слухавку, то почула нервовий монолог Ярослава, який звинувачував Мію у всіх їхніх бідах.

- Господи, ну чому він вчора приперся?! Ще й букет той дурний приніс... Купив же десь о такій порі... Та, мабуть, у переході якомусь! Що, по Києву мало таких? А я ж не люблю жодних зрізаних квітів! Краса знаєш, Лорочко, мертва якась, тому і недовготривала... - Соломія зверталася точно не до подруги, бо якби до неї, то почула б, як на іншому кінці дівчина вже кілька разів намагалася зупинити розпачливий монолог Мії.

- Мієчко... Послухай мене... Ти тільки не сердься, будь ласочка… Лихий попутав... Чи алкоголь у голову вдарив... Чи п’яний лихий у голову вдарив... Ну, ти розумієш, ми хотіли, як краще… - намагалася підібрати слова пояснень Лариса.

- Що? Що ви хотіли?.. - у цей момент дівчина перестала плакати.

Здавалося, вона починала розуміти, що саме накоїли її дорогенькі ріднесенькі подружки, яким Соля довіряла більше, ніж собі. Її обличчя, червоне від сліз, ставало ще багрянішим, а руде волосся майже палало при світлі настільної лампи. Відповіді не було.

- Ні... Ви не могли так зі мною вчинити! Правда ж? - спробувала опанувати себе Мія і для чогось швидко похитала головою.

- Вибач... Ми написали йому повідомлення... з твого телефону... - ледь чутно промовила Лора.

Якщо ви коли-небудь бачили, як відбувається виверження вулкану, то зрозумієте стан молодої дівчини, яка роками стримувала усе те, що їй боліло: образи друзів, невдалі поради рідних щодо її життя, знущання далеко неідеальних вчителів і в школі, і в університеті... Усе це роками кипіло у тендітному і терплячому серці Соломії, але у ту мить вона вже не мала сил керувати лавою почуттів, яка вирвалася назовні і обпекла усе довкола, залишивши у серці пустку із чорною в’язкою магмою...

- У мене просто немає слів! Ви хоч розумієте, що накоїли?! Ви... Ви... Та ви ж підставили і мене, і його… Та я, може, зробила найбільшу помилку у своєму житті через вас! О, Боже... Це ж я його ще й бовдуром назвала... Як дурепа, кричала: “Чого приперся? Хто тебе кликав?” Матінка рідна, як же соромно... - знову плакала Соля.

- З приводу тебе, я повністю згодна... Ми не мали права... Але ж він... - намагалася хоч якось виправдатися уже не така смілива Лора. - Він перший тобі написав? Перший! Якого, вибачте, дива одружений хлопець в коханні зізнається посеред ночі? Козел він!

- Ой... Дівчата, дівчата... Підвели ви мене.. - спокійно і безсило мовила Соломія.

Вона вже не плакала - сил не мала. Вона подумала про своє перше кохання і досвід, що закінчилися зовсім не щасливо і дуже швидко. Тепер дівчина розуміла, що налагодити їхні із Ярославом стосунки шансу не було:

- Маю надію, що наші дороги в майбутньому більше не перетнуться...

Думок кілометри

Сховалися в нетрі

Кохання палкого твого...

Зізнання відверті,

Послання затерті...

Душа, як пташине перо...

Перони, зупинки -

Шукаю підтримки!

В обійми пірнути б в твої...

Любов, як піщинка,

У морі сльозинка,