Аварія

Соло для майже олігарха

ПЕРЕДМОВА

1. Написано не з реальних подій.

2. В книзі описані вигадані люди та географічні назви.

3. Будь-які  збіги вважати випадковістю.

Розділ 1

Петро Павлович Петренко - відомий бізнесмен, меценат та благодійник збирався на ділову вечерю. Звісно, закінчитися вона мала збором коштів на… … На потреби чогось там.

В душі Петро Павлович (Або Педро Падлович, як його називали підлеглі, які, втім, скоротили  це прізвисько до безпечного ПП - від гріха подалі) ні меценатом, ні тим більше благодійником не був. Він був жаднюгою. І навіть пишався цим. Як кажуть - цент долар береже. Якби він не вмів рахувати гроші, вони б у нього не затримувалися. Втім, благодійництвом він мав займатися, аби зарекомендувати себе, як соціально відповідальний бізнесмен. Чи як там правильно? Треба в Нінки, помічниці, й прес-секретарки в одному «флаконі» запитати. Та знає все. Колишня журналіста, як не як. “Соціалка, політика, економіка» - так, здається, було написано в її резюме, коли він брав її на роботу? Крім цього Нінка була до стобіса гарною. Жаль, пику від нього вернула. Але то таке. На все свій час.

На ділову вечерю хотілося  взяти Нінку. Та вміє марку тримати. Але доведеться іди з дружиною, Леською. От вже село й люди! Хоч і гарна, не гірша за Нінку, але інакшою, вульгарною красою. Фраза - «можна вивезти дівчину із села, але село з дівчини вивезти неможливо!», якнайкраще характеризувало Леську. ПП одружився на ній через багатого таточка. Так, так - він і сам був не з бідної родини, але, як кажуть - гроші до грошей. Лесьчин батько навчав її по закордонам, але без толку.  Леську цікавило шмаття, салони, автівки, курорти. Типова блондинка - донька багатого таточка, яка так і залишилась маленькою дівчинкою навіть в свої 35. Добре, хоч дітей любить і дбає про них. Як - то вже інше питання. Самому ПП дітьми займатися ніколи було - весь у справах.

Виходячи з дружиною в світ ПП не дуже делікатно рекомендував їй не розтуляти рота.

- Не знає що сказати - мовчи і посміхайся своїми розкішними імплантати. Зрозуміла?

- Зовсім мене дурепою вважаєш! - шкірилася Леська.

- Вважаю, - підтверджував ПП.

- Я, я… я татові розкажу! - пирхала Леська.

ПП тільки зітхав і закочував під лоба очі. Тесть йому вже давно сказав:

- Живіть, як хочете, я не втручатимуся. Коханок можеш завести, хоч вагон - на будь який смак. Але розлучитися з Леською не дам. Вона, звісно, дурепа, але моя донька і я її люблю.

Інша справа Нінка! Ох і жінка! З такою - хоч на звану вечерю, хоч на телебачення, хоч в сауну. Леді! Й дика кішка заодно! Гарна, освічена, тямуща і розумна. Дуже розумна.

Сам ПП навчався  не де-небудь, а в Америці, у самому Йелі. І не на слюсара-сантехніка, ясне діло, а на «спеціаліста з управління фінансовими потоками». Це якщо десь приблизно перекласти з американської на нашу. Так що у фінансах Петро Павлович петрав (вибачайте за каламбур)  - будь здоров.

Ще Петро Павлович вважав себе істинним демократом  у третьому поколінні. Хоча батько його був колишнім компартійним діячем, який  забезпечив дітей-онуків-правнуків ще на три покоління демократів вперед, а дід - простим селянином. Хоча ні, не простим, а дуже і дуже хитрим.

Так от - у знаного бізнесмена, мецената, благодійника, демократа-сатрапа селянського походження була мрія - він хотів стати кимось на зразок …шляхтича. Дворянина, тобто. ПП нікому про це не розповідав, бо засміяли б,  але селянське походження його муляло. Ну як можна прирівняти  Йель і діда-селюка? Так, так, він вивчав колись в школі повість про Мартина Борулю. Й навіть пішов шляхом літературного героя : намудрував дещо з архівними документами. Та так, що комар носа не підточить. Сам собі «виростив» шляхетне коріння. Та його необхідно було підтвердити ще чимось. І ПП не придумав нічого кращого, ніж…податися в нардепи. Стати політиком.  Чому ні? Це теж еліта суспільства. А від перспектив реально впливати на суспільно-політичне життя країни і тих можливостей, які йому відкриває депутатство, аж в животі млосно робилося. Балотуватися він вирішив на наступні вибори.  Оскільки у нас, буває, вони трапляються значно частіше, аніж раз на п’ять років, ПП сподівався, що чекати на реалізацію його мрії доведеться недовго. А поки що він вирішив погратися в нардепа. Точніше, закласти основу майбутнього депутатства. Як успішний бізнесмен, ПП прекрасно розумів, що будь яка справа потребую стратегії, планування і, звісно, внесків - у вигляді коштів, енергії, часу. Тобто, вести суспільно активний спосіб життя, благодіяти, світитися в пресі і на ТБ, як прихильник митців і мистецтва і захисник знедолених. Навіть приймальню собі завів на зразок депутатської, куди люди могли прийти з певними проблемами. Люди й ходили. Чому ні?

Так от, як істинний «демократ» у третьому поколінні свою приймальню, Петро Павлович облаштував не у центрі столиці, а у районному містечку. Хоч добиратися туди  було далекувато, зате норми демократії були дотримані.

До речі, як натура вельми педантична, ПП щодня навідувався у свою приймальню, аби дізнатися, чим живе його колектив  помічників, спеціально відібраних для майбутнього депутатства. Він, колектив тобто,  складався  із помічниці (заодно вона виконувала обов’язки секретаря)  Лєночки - симпатичної блондинки з п’ятим номером бюсту і тоненькою, як у Дюймовочки талією. Лєночка особливим інтелектом не відзначалась, зате, як будь яка гарна секретарка, просто обожнювала (чи радше робила вигляд) свого шефа і була дуже працьовитою. В усіх сенсах. Також до штату майбутнього нардепа входила помічниця на кшталт  прес-секретаря -  Ніна (про неї вже згадувалося вище).

Це була гарна, жагуча брюнетка. Петро Павлович мав слабкість до гарних жінок. Хто ж їх не любить? А ще ця брюнетка була жорстка, колюча, розумна, наче мужик. І міцний професіонал. Колишня журналіста - «соціалка, економіка, політика» - це тобі не аби що. У помічниці до ПП вона пішла, бо той платив гарно. Петро Павлович ще з Йеля запам’ятав одну просту, але  дієву істину: яким би ти жадібним не був - ніколи не шкодуй гроші на професіоналів. Відіб’ються сторицею. Нінка була 200% профі. Якби ще більш покладистою і розуміючою  в питаннях інтиму… Ех, тоді взагалі - зашибісь.