Мавка

Розділ 13

ПП розгубився. Йому навіть на думку ніколи не спадало, що Нінка може плакати, як звичайна жінка. Вона завжди здавалася йому «залізною леді», об яку зуби зламаєш. А тут дивись: ридає, аж заходиться. ПП, сидячи на продавленому дивані гарячково розраховував, як йому зараз краще вчинити. Підійти до Ніни, обійняти, заспокоїти? А де гарантія, що вона зараз не турне його ногою, як ота норовиста кобила? Може, хай реве? Колись перестане. А потім скаже, що він чурбак без почуттів і жалю. От же ж халепа!

Тож ПП мовчки дивився на ридаючу Ніну.

- У мене в світі є лише одна мама! - кричала вона прямо в обличчя ПП,- і все! Тобі добре - дружина, діти! А в мене - нікого, крім неї. І я не знаю, що з мамою зараз  як? Можливо й не побачу її ніколи.

- Не думав, що ти мамина доця! - все ж таки не стримався, ляпнув ПП і тут же зрозумів, що дарма це зробив. Нінине обличчя аж побіліло з люті. Вона раптом схопила велику порожню емальовану каструлю, яка стояла на підвіконні і швиргонула її в ПП. Той ледве встиг відвернутися, але каструля, пролітаючи, боляче черконула його по голові.

- Невже ти не розумієш? Невже ти такий нелюд? Невже людські почуття в тобі геть висохли? Ти ладен бачити лише вигоду і прораховувати, чи буде тобі корисна людина. Якщо ні - на звалище. Як ти казав? Нема друзів, є тільки ситуативне об’єднання людей?

- Я такого не казав! - промовив ПП, потираючи голову.

- Значить, думав! - відрізала Ніна, вона вже почала заспокоюватися, сльози рікою по щокам не бігли,- я вже тебе, як облупленого знаю!

- Зате ти вже не плачеш.

Ніна здивовано поглянула на чоловіка, провела долонькою по щокам, витираючи мокрі «доріжки» від сліз. Обличчя з блідого знову стало рожевим.

- Не плачу,- промовила вона,- сльозами горю не поможеш,- Ніна помовчала і раптом додала,- нумо думати, де грошей взяти.

«Знову вона за своє, - спохмурнів ПП,- гроші, гроші… В житті є речі цікавіші, аніж заробляння грошей. Досягнення мети, наприклад. Або коли перемагаєш  в  заплутаній грі і залишаєш когось в дурнях. Ото кайф! Гроші… Чи може вони для мене не такі важливі через те, що я ніколи не мав у них недостачі?».

Ніна хотіла було щось різке сказати шефу, коли двері хати раптом розчинилися і на порозі постав Пацюк. Він був блідий, на товстому обличчі рясніли краплі поту.

Відчувалося, що Пацюк розгублений і навіть переляканий. Що могло так налякати цього кремезного чолов’ягу, котрий, здавалося, не боявся ні Бога, ні чорта?

«Сьогодні всі вирішили мене здивувати,- про себе посміхнувшись подумав ПП,- «залізна леді» ридає, як школярка, а той, хто з нечистю знається, сіпається від страху»

- Петько,- заговорив Пацюк, навіть забувши привітатися,- Вєрка пропала. Кажуть, бачили, як вона сьогодні вранці прожогом до ставка бігла. Може й того…, -Пацюк замовк

-  Чого - того? - не зрозумів ПП.

- Втопилася…- прошепотів переляканим голосом Пацюк.

- А я тут до чого? - здивувався ПП, - це ваші сімейні справи.

- Пошукати потрібно,- знову прошепотів Пацюк, - я заплачу.

При цих словах Ніна нашорошила вуха.

- Скільки заплатите? - діловито перепитала вона.

- Скільки скажете,- пролепетав Пацюк. Він дійсно був сам не свій.

 - П’ятсот, - твердо сказала Ніна, - за менше когось іншого наймайте, - присядьте, я переговорю з чоловіком.

Ніна смикнула ПП за руку і потягла в кімнату, де була груба.

- Підеш з ним,- наказала. ПП ще не міг взяти до толку, що від нього хочуть.

- Куди піду? - тупо перепитав він.

- Вєрку в озері шукати. Ти ж у нас відомий плавець, чи не так? От і прошерстиш водойму.

У ПП відняло мову. До нього, нарешті, почало доходити, що його на труп посилають.

- Ти що? Здуріла? - прошипів він,- я бізнесмен, майже народний депутат, а не водолаз. Та йому поліцію викликати треба, а не людей наймати! Може не від солодкого життя Вєрка втопилася. Ти бачила пику цього Пацюка?

- А  ти свою пику бачив? Тиждень не голений, гірше бандита. Заробиш грошенят, то хоч леза купиш.. І дітям поїсти. І нам. Тули.

ПП замотав головою.

- Нікуди я не піду! Це вже край! Хай поліцію викликає!

- Ти що, не розумієш, що поліція йому ні до чого? Може Вєрка й не втопилася, а так, полякати його вирішила. Викличе поліцію, все одно купа неприємних питань буде, починаючи з того, то вона така і чому живе з ним. Йому ж, враховуючи, що він самогонку продає, видно, зайва увага ні до чого. Чи ти хворий? Попірнаєш годинку, заробиш п’ятисоточку, скажеш, що нікого не знайшов, та й вільний!

ПП задумався. Може Нінка й права. У ставку попірнати - це тобі не корів пасти. Зійде і за вранішню зарядку. Навряд чи Вєрка пішла топитися. ПП знав таку породу жінок: напилася та й подалася десь гуляти до кращих хлопців, або вирішила характер продемонструвати. Або просто якісь п’яні примхи в голово полізли.

- Добре. Піду, - наважився ПП, - а ти мені за це…, -  він помовчав, а через секунду випалив - покажеш цицьки.

Ніна у німому здивуванні розглядала шефа.

- Ти при своєму розумі? - нарешті спромоглася вона на слово, - це твій обов’язок - заробляти гроші та утримувати сім’ю, годувати дітей. На мені хата й господарство! Я тобі нічого не винна!

- Не твоя хата, не твої діти, не твоє господарство! - процідив ПП крізь зуби.

- На даний час - мої. І твої. Чи ти, може, будеш таким покидьком, що їх без шматка хліба залишиш? Я вже по сусідам бігала позичатися. Дали трохи, але дивилися не дуже приязно. Видно, не вперше я це роблю, а чи віддаю борги - невідомо. Набридли ми вже людям зі своїм жебрацтвом. Щось потрібно робити, вибиратися з цієї ситуації. Іди, плавай, пане бізснесмен.

І ПП поплівся. «От якого хріна я це роблю» - думав він по дорозі, плентаючись слідом за Пацюком, - чому йду, мов теля на припоні, слід за примхами Нінки? Що хочу довести?»

Так і не знайшовши відповіді на ці запитання ПП з Пацюком дійшли до озера. Правда, вийшли на його другий бік. Там Петро ще не бував. Тут озеро було  іншим: вода темнішою і на вигляд холоднішою, перешийок, який виходив з нього у вигляді неширокої стрічки, губився ген аж у деревах.