Солодкі 16

Розділ 3

Читання книг завжди було улюбленим заняттям Вероніки. Задовго до того, як почало називатися мейнстрімом. Тому в перший же суботній вихідний вона вирішила пройтися вулицями центру в пошуках книжкової крамниці. Інтернет ряснів різноманітними онлайн-бібліотеками та безкоштовними читалками, але Вероніка була твердою у своєму переконанні, що вони ніколи не зрівняються з паперовою книгою, котру можна тримати в руках, вдихати запах свіжої друкарської фарби і насолоджуватись шелестом перегорнутих сторінок.

Одягнувши одну зі своїх улюблених ретро-суконь сонячно-жовтого кольору і начепивши на голову капелюшок, Вероніка причесала пишне волосся і попрямувала блукати по місту, поки мама з Андрасом відвідували перукаря й лікувальний масаж.

Центр виявився досить гучним і метушливим, а ще набагато більшим, аніж Вероніка собі уявляла.

Безліч магазинів рясніли яскравими вітринами й вивісками. Відкриті кафетерії манили ароматом кави та шоколаду. А в самому центрі дзюрчав і хлюпотів великий танцюючий фонтан, біля котрого юрмилися закохані парочки і матусі з малюками. Все те супроводжувалося грою вуличних музикантів. І досить-таки непоганою грою.

Вероніка хвилину стояла прислухаючись до красивої музики, а потім разом з парою слухачів поаплодувала їм, маючи намір вже йти.

Музиканти, одягнені в карнавальні маски, мабуть для конспірації або якоїсь загадковості, награли одну відому класичну мелодію, але в сучасній рок-обробці. Натовп навколо них став ще більшим. Вероніка на мить забула куди і навіщо йшла, настільки її зачепило те звучання. Один з музикантів кинув на неї миттєвий погляд, продовжуючи соло на барабанах. Бурхливо поаплодувавши, Вероніка все ще захоплено усміхаючись поспішила з площі в бік магазинів. Вона не помітила, що барабанщик пильно дивився їй услід.

 

Батько спорудив на внутрішньому дворі будинку гойдалку для Андраса: купив в магазині будматеріали і за пів дня, котрі матір, Вероніка і Андрас провели в місті, своїми руками змайстрував чудову двомісну гойдалку з дерев'яною спинкою, котру вінчала декоративна кована виноградна лоза.

Андрас був у захваті і пообіцяв привести додому всіх своїх нових друзів, аби показати їм ту надзвичайну річ. Дареш-старший задоволено усміхнувся, а потім помітив трохи засмучений погляд Вероніки. Поки матір і Андрас розпаковували покупки, він поманив її до себе, киваючи присісти під широким дубом в кутку двору.

— Як справи? — безтурботно влаштувавшись на густій, акуратно підстриженій траві, запитав він.

— Все добре, тату, — усміхнулася Вероніка.

 — А якщо чесно? — Дареш вмів бути більш аніж проникливим. — У нас ніколи раніше не було секретів одне від одного. Невже прийшов той час, коли вони з'явилися?

 — Ні, тату, — Вероніці дуже не хотілося знову брехати. Вона боялася, що скоро сама заплутається у власній брехні.

— Тоді розповідай, — підбадьорив її батько. — І ми разом зуміємо підібрати правильне рішення виниклій проблемі.

— Проблеми, як такої, немає, — вона зітхнула. — Є нерозуміння однокласників і справа не в мовному бар'єрі. У нас немає нічого спільного. Абсолютно!

— Всі ми різні, а якщо врахувати те, що ти належиш до зовсім іншої культури і народилася в іншій країні, це цілком очікувано, — відповів, проводячи долонею по її довгому кучерявому волоссю. — Твої літні канікули у покійної бабусі мало що насправді могли змінити.

— Ти маєш рацію, — Вероніка ствердно кивнула.

— Доню, я завжди був за те, аби ви з Андрасом росли не просто дітьми, а цілісними особистостями зі своїм баченням ситуації. Навіть зараз не відступаюся від свого принципу. Ти не повинна змінюватися заради когось, але й не повинна змінювати когось заради себе. Потрібно просто змінити їхнє ставлення, от і все. Знаю, що ти зараз думаєш: «як легко сказати, і як важко зробити».

Вероніка відкрила рота, аби відповісти, але він продовжив:

— Покажи їм причину того, чому ти робиш так, а не інакше: чому любиш саме ці книги, слухаєш саме цю музику, віддаєш перевагу саме цьому стилю. Спробуй!

— Спасибі, тату, — Вероніка поплескала його по руці.

— Я дуже люблю тебе і знаю те, що ти зможеш. Такий твій характер, — Дареш піднявся і поцілував її в маківку. — А тепер пішли обідати. Думаю, мама вже зачекалася нас.

— Не знаю, як мама, а Андрас точно, — теж піднімаючись, гмикнула Вероніка.

 

— Це було несподівано, — Ігор кинув м'яч Мілані і кивнув у бік Вероніки, котра незграбно переступала з ноги на ногу на розминці. — Зазвичай ти проблемами новеньких не переймаєшся.

— Гей! Привіт, кузене! Ти теж удар м'ячем по голові отримав? — Мілана насупилася і підійшла ближче до нього. — Знаєш, тобі не завадило б подякувати її.

— А може вона виношує план якийсь? Шантаж тебе або мене? — Ігор усміхнувся.

— Сам хоч віриш в те, що кажеш? — захихотіла Мілана.

— Можливо. У трилерах зазвичай так і буває. Маніяком виявляється сіра мишка, над якою знущалися жорстокі однокласники, — награно моторошно відповів Ігор.

— Тоді дуже раджу з нею подружитися, — блиснула дотепністю й Мілана. — Баскетбольний красунчик-форвард вмирає останнім, але вмирає дуже вже витончено-жахливим способом.

Ігор вихопив у неї м'яч і граціозно закрутившись по спортзалу, забив гол у ворота імпровізованого суперника.

Денис розлючено підняв м'яч і з силою запустив його в Ігоря. Той влучив юнакові просто у живіт і Ігор похитнувся.

— Ти що робиш? — Ілля кинувся до Дениса.

— Проблеми, Крилов? — Ігор встав поряд, утримуючи Іллю на витягнутій руці.

— Послаб ланцюги свого Цербера, — цинічно гмикнув Денис.

Ілля злісно загарчав.

Шум у спортзалі миттєво стих і всі учні спрямували зацікавлені погляди на перепалку.

— Краще не наривайся, — попередив Ігор.

— Інакше поб’ю так, що рідна матір не впізнає, — додав Ілля.

 — А що, сам цього зробити не може? Змушений прикриватися бравим захисником? — продовжував насміхатися Денис. — Боїшся один на один, Васильєв?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше