Розділ 21

Максим допоміг дівчинці років десяти вибратися з басейну і слідом вибрався сам. Потягнувшись до рушника, котрий лежав на шезлонгові під стіною, витер руки й груди.  Урок плавання завершився і, прийнявши душ, можна було їхати додому.

— Ткаченко? — гукнув старший інструктор, котрий брав його на роботу.

— Що таке? — Максим перекинув рушник через плече.

— Зайдеш до мене, я заплачу стажувальні. Якщо тебе все влаштовує, можеш працювати на постійній основі, — відповів інструктор.

— А вас все влаштовує в мені? — поцікавився Максим.

— Влаштовує, — інструктор попрямував в кінець приміщення, де розташовувалися роздягальня та душова для персоналу.

— Перепрошую!

Максим повернувся, ледь не збивши з ніг струнку блондинку.

— Пробачте, — Максим з цікавістю глянув на неї.

— Я сестра Орисі. Ви займалися з нею найдовше сьогодні, — прощебетала дівчина,  вивчаюче оглядаючи його обличчя, підкачаний торс й сміливо опускаючи погляд нижче.

Максим одразу ж помітив те і, зігнувши брову, з викликом подивився на неї.

— Я хотіла сказати, що сестра в захваті від занять. Вона зачарована вами. Максим?  Вірно? — дівчина кліпнула нарощеними віями. — Тепер розумію чому. А я Карина.

— Радий, що сестрі подобається вчитися плавати, — відповів Максим.

— Може, вип'ємо кави десь в центрі? — запропонувала Карина.

— Навіщо це? — Максим байдуже знизав плечима.

— Ти любиш, аби все по поличках? — гмикнула Карина. — Окей! Ти мені сподобався і я хочу посидіти з тобою в кафетерії та побалакати. Так краще?

— Краще, — кивнув Максим.

— Ти відмовляєшся? Є дівчина і всі справи? — Карина поблажливо усміхнулася.

— Ні те, ні інше. Просто дещо таки треба прояснити. Я випускник, а ти, думаю, школу вже закінчила, — Максим іронічно усміхнувся. — Ще хочеш випити зі мною кави?

— Випускний клас? — Карина звела брови.

Максим ствердно кивнув.

— Дуже хочу, — вона кокетливо прикусила нижню губку. — Сьогодні, рівно о восьмій, в кафетерії «Шоколадниця». Знаєш такий?

— Я буду в чорному, — Максим обдарував її загадковою півусмішкою і попрямував в бік душових.

Карина провела його все тим же поглядом і, діставши з сумки телефон, набрала номер подруги:

— О так! Сьогодні я п'ю з ним каву. Який?! Приголомшливо солодкий хлопчик. Чуттєві пухкі вуста, пристойне тіло, котре подає великі надії. Сама з себе в шоці, люба.

Вероніка, забувши про гордість, вшосте телефонувала Денису, але він вперто не приймав виклик. Дихати ставало все важче. Забувши про їжу, відпочинок і світ навколо, Вероніка пролежала в ліжку весь день, посилаючись на погане самопочуття, а ввечері зібралася на прогулянку. Олена попросила не затримуватися і відпустила її.

Вислизнувши на свіже повітря, Вероніка пішла по вулиці, від хвилювання то стискаючи руки в кулаки, то розтискаючи їх. У якусь мить її осяяла ідея і Вероніка потягнулася до телефону, набираючи номер Антона. Чомусь подумала, що він не відповість, але продовжувала слухати розмірені гудки в очікуванні відповіді.

— Що?

Голос, різкий і неприємний, здався їй геть чужим. Вероніка навіть глянула на екран, намагаючись переконатися в тому, що набрала саме Антона.

— Ніко, що?

— Я просто... Я хотіла дізнатися, як ти? — збрехала вона.

— Все так само, — Антон кашлянув. — Ти пробач, але мені зараз не до розмов, якщо чесно.

— Я розумію. Якщо можу допомогти чимось...

— Не можеш. Вирішуй краще свої проблеми. Денис хороший хлопець, але аж надто впертий. Якщо вб'є собі в голову щось, то його майже неможливо переконати у зворотному, — пробурмотів Антон.

— Я зрозуміла, — зітхнула. — Дякую і бувай.

— Удачі! — Антон завершив виклик.

Вероніка зітхнула і покрутивши в руці телефон, сховала його в кишеню шерстяного кардигану. Додому повертатися не хотілося й вона попрямувала в центр міста, де так часто збиралася молодь. Денис міг бути там в компанії друзів чи однокласників.

Площа Фонтанів зачарувала Вероніку. Раніше вона ніколи не була там ввечері, а тепер навіть пошкодувала про це. У Будапешті було безліч цікавих місць, де відпочивали старшокласники, але Площа Фонтанів здавалася такою затишною, чарівною та романтичною, як ніщо інше.

Минувши кафетерій «Шоколадниця», Вероніка перейшла дорогу і опинилася на самій Площі, оточеній невеликими фонтанами та лавочками. У серці Площі виблискував великий танцюючий фонтан, центральний водний ключ котрого досягав у висоту кількох метрів. Його яскраве підсвічування висвітлювало всю Площу і відбивалося у вікнах будівель по інший бік. На лавочках сиділи компанії молоді і закохані парочки. Час молодих матусь з малюками та літніх подружніх пар вже минув.

В натовпі відпочиваючих Дениса Вероніка не знайшла. Він міг бути вдома, піти з друзями в інше місце або гуляти в компанії іншої на побаченні. Денис Крилов ніколи не був обділений дівочою увагою.

Вероніка присіла на порожню лавочку і глянула на телефон. Була без чверті восьма:

— Невже ти так швидко мене забула?

Вероніка підстрибнула від несподіванки, а потім помітила Ігоря, котрий і звертався до неї:

— Ти мене налякав.

— Не планував того. Що ти тут робиш? Я не припускав, що зустріну тебе тут, — Ігор з цікавістю озирнувся навколо. — Побачення?

— Навіщо? — Вероніка звелася на ноги. — Навіщо ти так вчинив?

— Що? — здивувався Ігор.

— Що поганого я зробила тобі, що тепер ти мені мстиш? Мстиш так жорстоко й так грубо?  — підборіддя її затремтіло.

— Я не розумію про що ти? — Ігор стиснув її лікоть і спробував відвести з площі. На них вже починали озиратися.

Вероніка не стала чинити опір, але говорити почала ще голосніше:

— Знаєш! Що ти сказав Денису? Що ти йому прибрехав?

Ігор зупинився прямо перед вікнами «Шоколадниці» і витріщився на неї:

— Тільки те, що мало місце бути — що ти попросила у мене номер Ткаченко. Все!