Розділ 22

Мілана прийшла до школи в понеділок свіжою та відпочилою. Здавалося, провела вихідні відсипаючись і відпочиваючи від усіх насущних проблем. Весь її зовнішній вигляд підтверджував статус королеви школи, але в той же час щось в ній змінилося. З'явилася крапелька легкого світлого смутку. Ніби минуло не два дні, а двадцять років, і вже доросла Мілана Чернявська, озираючись назад, згадує події, що раніше здавалися важливими, а тепер викликають лише поблажливу усмішку.

Перед початком урочистого привітання переможця виборів, для якого директор виділив 15 хвилин часу перед першим уроком (тим самим продовживши навчальний день), Мілана увійшла до редакції, кинувши м'який погляд на Вероніку з Антоном. Вони якраз схилилися над його промовою, в котрій було проголошення імені переможця.

— Народ, спасибі за те, що були зі мною. І не тільки у передвиборний тиждень, а й взагалі. Ніко, прости за все погане, що між нами було. Я завжди вважала, що відмінно розбираюся в людях, але помилялася. Я багато в чому помилялася. Якби можна було повернути час назад, змінила б купу всього. Проте, на жаль, це неможливо. Мені пощастило, що ви є, і, незважаючи на все, ви зі мною.

Вероніка й Антон здивовано переглянулися між собою не розуміючи, яка муха вкусила Чернявську.

— Як там твій батько? — обережно запитала Вероніка.

— Хоч офіційного підрахунку голосів ще нема, але він вже знає, що програв, — з тим-же легким смутком відповіла Мілана. — Вдома справжні бойові дії, але так вирішив народ.  Все чесно.

— Мілано, ти дивно поводишся. Скажи ж, Антоне? — Вероніка глянула на Майського.

Юнак пильно роздивлявся Мілану, немов перед ним стояло божество, котре раптом  зійшло з небес.

Зробивши вигляд, ніби нічого не помітила, Мілана вийшла з редакторської і попрямувала в спортзал, де вже зібралася вся школа.

На ігровому майданчику стояв Максим в компанії Інни й Артура. Інші учні з одинадцятого Б зібралися з його боку, дотримуючись абсолютної тиші. На боці Мілани теж зібралося досить багато школярів, але, окрім Дениса, там не було нікого, з одинадцятого А. Це вразило — адже деякі ще в п'ятницю клялися їй у вічній відданості.

Незабаром з'явилася завуч з навчальної роботи і шум у спортзалі зовсім стих. За нею на бік Мілани ковзнули Вероніка й Антон. Вероніка зазначила, що в спортзалі не було Ігоря, але причина їй була ясна. Мілана залишалася його кузиною, а Ткаченко — капітаном команди і, напевно, вже другом. Вибрати когось одного з них він навряд чи б зміг.

Завуч встала в центрі ігрового майданчика та усміхнувшись привітала присутніх. Потім зазначила Чернявську й Ткаченко, як вольових та серйозних старшокласників, котрі вміють вести за собою інших і домагатися для школи кращого. Потім нагадала їм про передвиборні програми і про те, що їх слід здійснити. Наостанок побажавши не сумувати тому, хто програв, жінка передала слово Антону. Саме йому, за жеребом, випало оголосити переможця. Антон встав на місце завуча, коли та відійшла до дверей спортзалу, але в ту ж мить Мілана попросила декілька слів.

Учні  в подиві дивилися на неї, не маючи жодного уявлення, що Мілана збирається зробити. Геть не розуміли того й Вероніка з Антоном.

— Нарешті це все завершилося, — Мілана засміялася. — Минулий тиждень був воістину пекельним, але саме він показав, хто є хто. Я не засмучена. Краще гірка правда, аніж солодка брехня. Проте не тільки у вас своя правда. Моя полягає в тому, що результат виборів уже вирішений. Максиме, можна?

Ткаченко згідно кивнув, нарешті, розуміючи, до чого все йде.

— Ми з Максимом заздалегідь побалакали і обговорили всю нелегку ситуацію, яка існує між паралельними класами вже не один рік. Разом прийшли до висновку, що більше так тривати не може. Це нерозумно і нічого доброго не несе. Здорова конкуренція важлива, але до тих пір, поки вона не перетворюється на війну за міфічні землі. Висновок у нас напросився один. Хто б не переміг на цих виборах, творити зміни ми будемо разом. Ми готові об'єднати свої передвиборні програми в одну — більш сильну і більш потужну.

По рядах пройшлася загальна хвиля здивування і нерозуміння, проте в ній не було агресії, якої з побоюванням чекала Мілана.

— Однак цієї ночі я вирішила дещо інакше, — продовжила вона, інтригуючи. — Я гадки не маю, чиє ім'я в конверті, який тримає Майський, але скажу ось що: всі свої голоси я передаю Максиму, тому що він гідний. Він природжений лідер, стратег і по життю пробивний хлопець. Я знаю, що у нього все вийде. Максиме, звертаюся до тебе. Так, ми домовлялися трохи по-іншому, але саме так буде більш аніж вірно. Я ж в будь-яку мить готова допомогти і підтримати, якщо потрібно.

Шок, котрий відчули в той момент всі присутні, був приголомшуючим. Ніхто не міг повірити, що Чернявська так легко відмовлялася від того, що належало їй стільки років.

 — Антоне, думаю, ім'я в конверті більше не має значення, — і Мілана з грацією, гідною Букінгемського палацу, попрямувала геть зі спортзалу.

Антон розкрив конверт і глянувши на результати голосування, зім'яв його в руці. Він ніяк не міг повірити в те, що Мілана пішла на такий вчинок.

Всім було не до уроків. Ніхто нічого не розумів, а одинадцятий А і зовсім перебував в повній прострації. Мілана ж, незворушно спокійна і байдужа до всього навколо, сиділа за своєю партою.

В цей же час, на іншому кінці класу, Поліна твердила всім, що якщо президента обрано, то потрібно проштовхнути когось на два місця його помічниками. Ілля запропонував Майського, але Поліна з побоюванням сприйняла його слова.

— Ти не розумієш, що він головний редактор шкільної газети і нам з ним потрібно дружити? — тихенько прошепотіла Катря.

— А як бути тоді з Дареш? Вона ж дівчина Крилова і краща подруга Преподобного. Забули вже, що ви їй влаштовували? — гмикнув Ілля.

— Можна подумати, ти ставився до неї краще, — уїдливо нагадала Поліна.

В клас увійшли Денис та Вероніка і суперечка стихла. Вони пройшли до парти, за якою разом з Антоном, сиділа Вероніка.