Розділ 28

Листопад приніс за собою холодні дощі, сірі тумани і сльоту під ногами. Сильні пориви вітру зривали з дерев останнє листя і кидали під ноги перехожим, які більше не затримувалися в парках і не вешталися вулицями з меланхолійно-задумливим виразом обличчя, як буває в жовтні. Всі поспішали по домівках, аби зручніше влаштуватися в своїх затишних куточках, зігрітися теплим чаєм і зайнятися улюбленими речами: почитати цікаву книгу, подивитися хороший фільм або солодко поспати під монотонний стукіт дощових крапель, котрі б'ють по шибці.

Похмура погода вплинула і на настрій випускників «Північно-Західної». Ні, нехай трішки натягнута, але дружба між паралельними класами зберігалася і в тому однаковою була заслуга, як Ткаченко, так і Чернявської. Напруга висіла в самому одинадцятому А.

Мілана і Антон уникали компанії одне одного, або зберігали крижану байдужість, коли перетиналися десь на перервах. Антон з головою поринув у навчання і турботи про шкільну газету, а Мілана у свої турботи з комітетом.

В кінці листопада в школу повернулася Юля — дівчинка, що зламала ногу й місце котрої в газеті зайняла Вероніка. Антон розподілив їхні обов'язки і в шкільному віснику з'явилося дві журналістки. До того ж Максим зумів знайти фотографа, пейзажні знімки котрої зачарували шкільний комітет. Ним виявилася тиха і спокійна дівчинка з десятого Б на ім’я Марина Власова. Вона мало говорила, майже ні з ким не спілкувалася і не мала друзів в школі, але фотографії робила приголомшливі. Максим зовсім випадково забрів на її профіль в соціальних мережах і був вражений якістю зйомки та готовим матеріалом. Як саме він умовив дівчинку-інтроверта увійти в колектив газети, ніхто не знав, але вона погодилася.

Мілана завела інтрижку з Андрієм, тим самим, котрий клеївся до Вероніки на дискотеці. Високий красивий хлопчик-баскетболіст з копицею каштанового волосся викликав загальне захоплення (як і всі спортсмени, в принципі), за що їх одразу охрестили найкрасивішою парочкою старших класів. Мілана виглядала колишньою: зарозумілою, пихатою і недосяжною леді-ідеал, але, тим не менш, вміло й сумлінно виконувала роль беззмінної старости свого класу і члена трійки шкільного комітету. Все-таки людяність, що зародилася під час симпатії до Майського та дружби з Веронікою, залишилася, як Чернявська не намагалася її викорінити.

Жарти на тему їхнього поцілунку на дискотеці стихли і більше ніхто не згадував ту історію, немов вона була чимось геть неприйнятним для шкільного суспільства. Подібне влаштовувало і Мілану, і Антона.

Зовсім інакше розвивалися відносини Ігоря та Інни. Вже місяць вони поводилися як закохана пара: разом сиділи в їдальні, разом йшли додому і приходили до школи, разом проводили всі перерви й при цьому виглядали більш аніж гармонійно. Здавалося, в їхніх відносинах панує повне взаєморозуміння. У якийсь момент Ігор зрозумів, що знову підноситься в очах баскетбольної команди, однокласників, а головне — в своїх власних очах.

Вероніка ж як і раніше виглядала понуро, але більше не закривалася від друзів й не намагалася грати роль байдужої до всього. Денис не давав про себе знати і вона не знала, чи ще підтримує зв'язок хоча б з кимось зі школи. Їй дуже хотілося, щоб Крилов обірвав зв'язок з усіма, а не лиш з нею, адже тоді не було б так боляче. Біль все ще тримав її в своїх полонянках і позбутися від нього можливості не передбачалося.

А одного разу, прокинувшись рано-вранці, Вероніка побачила за вікном сніг.  Білосніжний, ще не зворушений ніким, він м'яким покривалом лежав на галявині перед будинком, на гілках дерев, кованих піках воріт і дахах будинків навпроти.

В ту мить Вероніка зрозуміла, що біль її зрештою відпустив, залишивши по собі гіркий присмак байдужості.

Як і десятки днів до того, Вероніка привела себе до ладу, випила чашку чаю, взяла свій чемоданчик, але попрямувала до школи за півгодини до того часу, в який виходила зазвичай. Їй захотілося пройтися пішки, вдихнути чисте морозне повітря і помилуватися красою першого снігу. Здавалося, що він чарівним чином вкрив її проблеми і сумні думки, повернувши передчуття свята, котре вже наближалося.

Сховавши руки в кишені, Вероніка неспішно йшла вздовж вулиць помічаючи, як сірий ранок світлішає, відкриваються місцеві магазини, кафетерії та інші громадські заклади.

Місто прокинулося, позіхало та готувалося зустрічати своїх жителів.

Інтуїтивно відчувши на собі чийсь погляд, Вероніка обернулася і побачила крокуючого позаду неї Ткаченко. Він байдуже кивнув на знак вітання.

Вероніка зупинилася, чекаючи його:

— Теж вирішив пройтися пішки?

— Сьогодні гріх не пройтися. Так сказав би Преподобний, — відповів Максим і було не зрозуміло: добродушно жартує він чи ж уїдливо іронізує.

Вероніка розсіяно кивнула.

Кілька хвилин пройшовши в тиші, Вероніка поцікавилася як справи в комітеті і чи нічого не потрібно зробити. Останнім часом їй перепадало мало роботи. До Нового року випускникам вже було негоже розповідати віршики і співати пісеньки, тому Мілана запропонувала щось набагато крутіше — костюмований бал. Максим розповів, що дав завдання провести опитування серед школярів: чи буде їм цікавим щось подібне. Вероніка відповіла, що нічого не знала про опитування, на що Ткаченко припустив, що ним, мабуть, займається Юля. За розмовою вони піднялися на шкільний ганок, куди вже сходилися перші учні. Вероніка пішла на свій урок, а Максим — на свій.

Тільки після четвертого уроку Вероніка дізналася подробиці опитування і те, що ним дійсно займається Юля. Самотужки. На її німе запитання «чому так» Мілана лише театрально закотила очі, відповівши, що вона ж все одно в депресії. Відчувши образу та розчарування, Вероніка байдуже кивнула і, зібравши підручники, вийшла з класу.

Минаючи Ігоря та Інну, котрі стояли біля вікна в коридорі, Вероніка оглянула їх заздрісним поглядом і мовчки пішла далі. Як шалено захотілося того ж. Як раніше. З Денисом.