Розділ 2

Посиділи ми нормально. Все як в Америці. Я завіз Дена додому і ми домовилась завтра разом поїхати до школи. День обіцяє бути веселим...

2 вересня, вт

07:00 я прокинувся. Це вже добре. Одягнув футболку, джинси та кросівки «Nike». Спустився, поснідав з батьком, якому також на роботу.

–Гарного тобі дня, сину! Удачі–побажав він перед тим, як я вийшов

–Сенк. І тобі)–відгукнувся я, зачиняючи двері.

7:35 Ден виглядав щасливим. 
–Чого ти так світишся?–спитав я

–День хороший

–Та ну, не мовчи. Закохався чи що?

–Ну є трохи

–Оуууууу–я присвиснув—і хто ж ця красуня?

–Лара

–Хороший смак. Ну тоді всі інші – мої

–Хах. Ну звичайно!

Раптом невідомо звідки виїхав чорний BMW. Крута тачка. Ми майже зіткнулись. Машина затормозила. Я вийшов

–Ей, баран, куди так несешся? Окуляри одягни!–нервово випалив я

–Сам баран косоокий,–водій вийшов з машини. Та це ж Влад– ой, сорян, бро. Не виспався.

–Та буває. Але на майбутнє будь уважнішим!

–Та без проблем

Мирно розїхались. Домчали ми без пригод. В запасі ще 10 хвилин. Зайшовши в клас, помітив, що всі дівчата з‘їдають мене поглядом. Лише Софі дивилась з острахом. Я підійшов до неї

–Привіт, Софі!

–Угу

Сів я з Деном на останній парті. Софі ж сиділа через парту попереду мене. Чим ближче–тим краще. 

8:00 дзвоник. Зайшла якась нафарбована швабра. Певно класуха.

–Сьогодні в нас новий учень з Америки. Нікіто, підійди сюди!–я встав і підійшов–Прошу всіх прийняти його, як свого–вона перевела погляд на мене–надіюсь, що тобі тут сподобається. Я – Марія Іванівна–класуха обняла мене. Фууу. Не люблю ці телячі ніжності–ну все, сідай.

Вона вела хімію, яку я не сильно розумів. Але програма в нас була поглиблена по всіх предметах, тому цей матеріал я знав. Ну хоч щось...

14:30 уроки пройшли швидко. На перервах багато дівчат підходили знайомитись. Руда (Кейт здається) запросила в п‘ятницю на вечірку. Я погодився. Цікаво ж чим українські туси відрізняються від американських. Доїхали з Деном додому без проблем. Якось нашвидкоруч зробив домашку і погнав у магазин квітів. Завтра на одну дівчину чекатиме сюрприз...

3 вересня, ср

07:20 Ден подзвонив і сказав, що захворів. Я виїхав раніше. Хотів зробити подарунок Софі. Тут всі приходять пізно, тому за півгодини до дзвінка школа була пуста. Я поклав у шафку Софі букет її улюблених білих троянд, але квіти були не в найкращому стані. Гнилі, майже чорні та пом‘яті–я постарався) без записки не обійшлось: «Твоя душа така ж прекрасна, як ці квіти». Думаю вона оцінить. В клас швидко почав сходитись народ. Софі ще не відкривала шафку. На другому уроці моя колишня прийшла заплакана. Цікаво чому?😈 Квіти були в смітнику, а її підводка і туш розповзлися по всьому обличчю, але навіть зараз вона була нічогенька. Господи, про що я думаю? Вона–стерво! І на цьому крапка!

Далі все як звичайно: домашка, спортзал (треба ж подобатись дівчаткам), поїв і спати. На завтра в мене є ще одна ідея...

4 вересня, чт

Сьогодні Дену стало краще. Ми поїхали разом. Він спитав чи я не знаю, чому Софі вчора звонила йому і казала, що я придурок. Я відповів, що ні. Уроки йшли нормально. Поки не було фіз-ри. Я відпросився вийти і, зайшовши в дівчачу роздягальню, взяв її одяг. Потім облив його заздалегідь приготованою фарбою і повернув на місце. Як результат — Софі не переодягнулась. На великій перерві я «випадково» облив її соком.

–Пробач. Я ненавмисно–сказав я і винувато посміхнувся

–Я тебе ненавиджу–крізь зуби процідила вона і швидко вийшла з їдальні. Все йде за планом...

На наступному уроці Софі не було. Кейт сказала, що Софі прихворіла трошки. Певно від Дена підхопила.

Коли ми їхали додому, то Ден признався, що зустрічається з Ларою

–Ви вже цілувались?–по-братськи спитав я

–Ну так–зізнався Ден

–Та не соромся ти. А до чогось більшого коли перейдете?

–Та ну тебе

–Ну не хочеш–не говори)–я посміхнувся. Хлопчик закохався. Ну і дурень

Батько сказав, що сьогодні ми йдемо в гості до Софі та її батьків. Коли ми приїхали, то я зрозумів, що в Софі грошей чимало. Її батьки мають шикарну віллу, навіть кращу, ніж ми. Тут все таке дороге. Але в нас у Америці було дорожче. Ми поїли і дорослі відправили нас з Софі погуляти. Вона була наляканою. Дуже наляканою.

Коли ми йшли, то вона спитала:

–За що ти мене так ненавидиш?

–Якби не ти, то моя матір могла б бути жива.

–Але я ж її не вбивала. Я не хотіла, щоб так вийшло. 

–Не смій про неї говорити. Ти страждатимеш так, як страждав я. Я потурбуюсь про це, поки смерть не здасться тобі найкращим виходом

–Що мені зробити, щоб ти мене не зачіпав?–налякано спитала вона. Ми проходились по мосту над річкою. Мені в голову прийшла ідейка...

–Якщо ти невинна, то стрибни у воду. І більше я тебе не зачіпатиму– я добре знав, що Софі не вміла плавати. Вона ненавиділа воду, бо так втопилася її двоюрідна сестра.

Я очманів, коли вона стрибнула. Я миттю зняв свій одяг і, залишившись в одних штанах, стрибнув за нею. Коли я притягнув її до берега, то вона дихала. Важко, але дихала. Я був у шоці. Коли вона почала нормально дихати, то я почав дивуватися:

–Ти що, здуріла? Тобі жити набридло? Ти ж плавати не вмієш!–майже кричав я