VIII

Відсторонившись від Олександра, я насилу втрималася за довгий поручень у ліфті, адже біль в нозі наростав іще більше.

— Пробач, — прошепотів мій супутник, трохи відхилившись від мене. — Нічого не подумай, я просто хочу тобі допомогти.

Я старалася нічого не думати, мені просто хотілося якомога швидше потрапити до квартири та зачинити за собою двері.

— Сьомий, — пошепки промовив Олександр Олексійович. — нам сюди.

Я намагалася ступити крок вперед, але різкий біль наче струмом пробив мою ногу від стопи до сідниці.

— Що з тобою? — не на жарт злякався мій "план".

— Я не можу ступити, — сумно констатувала я факт.

— Давай допоможу, — Олександр миттю схопив мене на руки, як малу дитину та поніс до квартири, номер якої я повідомила на ходу.

— Сімнадцята! — серйозно сказав чоловік та звелів мені шукати ключа в своїй сумочці. Ключ одразу потрапив мені на очі та вже за мить, перебуваючи прямо на мужніх руках чоловіка я повернула його в дверному замку.

— Ого! — зайшовши до вітальні, сказав Олександр. — Тут все ще знаходиться в стадії ремонту!

— Так, — сказала я сідаючи на пуф, що стояв біля вхідних дверей. — Це квартира мого брата, а мені деякий час доведеться тут пожити, навіть під час ремонту, — не знаючи навіщо виклала правду-матку я.

— Овва! — промовив мій супутник, та в тебе ж нога набрякла й посиніла. Ні, це може бути все що завгодно, я зараз викличу лікаря, — діставши з кишені смартфон, серйозно заявив чоловік.  

— Та ні, не треба! — заперечила у відповідь я, але мій "проєкт" вже говорив по телефону.

"Ех, плакала моя нова посада — подумки картала я себе. — Це ж треба було так проколотися на рівному місці, тепер всі мої плани летять шкереберть".

— М-няу! — з кімнати донісся крик нахабного Фелікса, який навіть не думав прийти до мене у вітальню, адже я повинна була бігти до нього першою, але я наразі не те, щоб бігти — ходити не можу!

Лікар прибув хвилин за п'ятнадцять. За цей час Олександр Олексійович переніс мене до кімнати та всадив на ліжко. Для мене така поведінка збоку чоловіка була неприйнятною, і я не могла сприймати ці жести як належне.

— Можу сказати, пані Юлю, що все ж таки протягом наступних днів вам потрібно пройти лікування, але якщо за цей час біль не зникне, або навпаки наросте — вам терміново треба буде приїхати до мене на прийом та зробити рентген.

— Згода, — взявши ініціативу в свої руки сказав Олександр, та провів нашого званого гостя, зачинивши за ним двері.

Мені була приємна його щира турбота, адже про мене так не дбав жоден із чоловіків протягом стосунків, а тут абсолютно для мене ніхто, по факту чужа людина йде на це заради простої дівчини, яка дивним чином опинилася на його бізнес-святі. До речі, я так і не дізналася в якій сфері працює мій супутник, але допитувати було якось незручно.

— Вам уже час, а то Яна хвилюватиметься, — намагаючись вигнати з квартири свого гостя, сказала я.

— Так, звичайно, — погодившись зі мною відповів Олександр. — Я захлопну двері, відпочивайте.

Коли Олександр вийшов, я зітхнула з полегшенням. Якби ж я тільки могла зім'яти совість та покласти її в ящик, то жити стало б значно легше, а так…

Ніч я прокрутилася як принцеса на горошині. Мені й без того на новому місці не дуже то й спалося, а ця ніч взагалі була нескінченно довгою і тягнулася як напіврозтала жувальна гумка.

На ранок до мене в ліжко приплівся кіт та влігся мені прямо на шию. 

Моя спроба повноцінно ступити на ногу, виявилася невдалою і я з жахом зрозуміла, що сьогодні на роботу вийти не зможу, хіба що, на милицях. 

Взявши в руки телефон, я набрала своїй шефині Дарині Карлівні:

— Так, слухаю Юлю, — тільки-но набравши, почула я.

—Доброго ранку, Дарино Карлівно, — ніяковіючи промовила я, — дзвоню попередити, що сьогодні мене не буде, і наступні три дні теж.

— Але ж, Юля, у мене на тебе великі плани, ти потрібна мені саме тут і зараз, як же я передаватиму тобі відділ? — стривожено запитала керівниця.

— Я знаю, але зрозумійте, в мене вивих ноги, і я ніяк не можу дістатися на роботу, хіба, хтось донесе на руках.

Сказавши ці слова, я згадала свого вчорашнього лицаря, який на руках заніс мене до квартири та допоміг влаштуватися на ліжку. Попри те, що я відчувала його палку пристрасть, він гарно тримався і навіть не намагався якимось жестом чи поглядом виказати свої основні інстинкти.

— Алло, алло, Юліє, ти мене чуєш, куди пропала? — прямо у вухо кричала мені керівниця відділу банку.

— Так, так, зв'язок зникає, я теж вас чую через раз, я вас обов'язково триматиму в курсі і скажу, коли повернуся, — прокидаючись від заглиблення у власні думки та спогади про Олександра, збрехала я, поспішаючи кинути слухавку.

— Бач, Феліксе, — погладила я свого улюбленця, — до чого я опустилася. Останнім часом щось все в мене пішло наперекосяк: спочатку жонатий, потім автівка, потім квартира, потім робота, ну і на худий кінець — Олександр Олексійович Луговський, така собі, жирна крапка в ланцюгу фатальних подій, що останнім часом вирували навколо мене. Ще й Толіка побачила, на свою голову, про якого давно й думати забула.  

Насилу дошкандибавши до кухні, я з розпачем помітила, що в мене абсолютно порожній холодильник, і снідати, обідати й навіть вечеряти мені просто нема чим. От халепа! Хоча! В моїй голові блискавично виникла думка, що я тепер багата й можу ні в чому собі не відмовляти.

— Ну що ж, Фелікс, гуляти так гуляти, — сказала я, набравши номер дорогого ресторану для швидкого замовлення страв.

— Ресторан "Смажений кабанчик" слухає вас, — в слухавці почувся веселий жіночий голос, який одразу заманював клієнтів щось замовити.

— Добрий день! Я б хотіла зробити замовлення, — сказала я, назвавши салат та відбивні. — І ще, велику пляшку апельсинового соку, будь ласка, додала я.

Після зробленого замовлення, я розсілася на кухонному безкаркасному дивані в режимі очікування своєї їжі. Доставка не змусила на себе довго чекати, і вже за сорок хвилин я набила шлунок смаколиками, аби задовольнити свій вовчий апетит, який невідомо звідки в мене взявся.