Соломія і таємні захисники

6

Що найбільше засмучувало Соломію, так це те, що Оленка, її нова (і єдина поки що) подруга у Гімназії, виявилася ніким іншим, як Рудиком, який набував такого вигляду, аби під час уроків завжди бути поруч, і пильнувати її, Соломійчину, безпеку.

З’ясувалося, що Рудик може перекидатися на будь-яку людину (зазвичай, свою майбутню зовнішність він обирає під час перегляду телевізійних програм або кінофільмів); також він залюбки стає гладким, наче двійник Гарфілда, котом або рудим кошлатим собацюрою з привітною пикою.

- На птаха я не можу – не дано, - доброзичливо пояснює він. – А гадів не люблю: усі ці змії, жаби, ящірки – не моє, дитино, не моє! Ніколи навіть на намагався.

Виявляється, саме Рудик устиг урятувати її з пастки, яку влаштували злодухи.

Разом з усіма Соломія побігла до альтанки, але у якийсь момент не втрималася на ногах, послизнувшись на мокрій траві. Вона впала, і ремінець Оскара вислизнув з її рук. На момент дівчинка ніби знепритомніла, а оговтавшись, уже нічого не могла побачити крізь дощову стіну. Дощ сипав із неба з такою силою, що від землі розліталися бризки, а ляскіт води був настільки гучний, що годі було його перекричати. Перелякана й розпачлива, наскрізь мокра, Соломія підвелася на ноги і почала оглядатися, у якому ж напрямку бігти, але нічого не могла розгледіти у темряві буревію. Аж раптом їй здалося, ніби галас навкруги стихає, злива розсунула свої шати, і прямісінько перед Соломією нізвідкіля виринула жіноча постать у сірому плащі з каптуром. Обличчя незнайомки неможливо було добре розгледіти, але губи її були усміхнені.

Від несподіванки Соломії спочатку перехопило дух, але враз вона навіть зраділа, що принаймні хтось дорослий у цю страшенну зливу знайшовся поруч. З під сірого плаща до Соломії простягнулася тендітна жіноча рука, на вказівному пальці якої примхливим світлом виблискувала каблучка із жовтим камінцем. Дівчинка, як зачарована, довірливо поклала у неї свою руку.

Від холоду, який зненацька відчула Соломія, її пройняло дрожжю. Але ні відняти руки, ні рушити кудись убік вона не могла, тіло наче заціпеніло на місці тут, поруч із жінкою в сірому.

Раптом усе навкруги здригнулося від гучного розкату грому; між Соломією та незнайомкою промайнула блискавка, і невідома сила відкинула їх обох у різні боки. Майже відразу, впавши на землю, Соломія знепритомніла, і що сталося з жінкою, не бачила.

Рудик розповів, що то й був один із злодухів, який чатував на Соломію у парку, і вся негода була влаштована ними саме заради цього. Сам же він був у розпачі, бо у вирішальну мить загубив Соломію з очей і дозволив дівчинці втрапити у халепу.  На щастя, в останній мент він таки устиг її відшукати.

 - Ти б ніколи сама не вирвалася з його рук – це закляття можна розбити хіба що блискавицею! Він повністю підкорив твою волю.

- Це щось таке на кшталт гіпнозу? – запитує Соломія.

- Хай буде гіпноз, – відказує Рудик. – Думаю, що це все через чарівний перстень, одного закляття тут замало. Як ти кажеш, він виглядав?

- Звичайна собі каблучка, світиться жовтеньким.

До розмови знову долучається Лис.

- Немає жодного сумніву, що Соломія перебувала під дією чарівного перстня. Рудику, наша чарівниця потребує особливої уваги – адже з невідомих мені причин злодухи почали діяти ЩЕ ДО НАСТАННЯ її дня народження. Треба добре поміркувати, чому так сталося, і тим пильнішими бути завтра. Сьогодні ж Соломії вже час відпочивати.

Дівчинка благально здійняла очі на Лиса – адже ще стільки нового, невідомого, захопливого їй хочеться почути від них із Рудиком: вона з головою поринула у нову стихію, де їй була відведена роль справжньої чарівниці.

Та Лис був непохитним:

- Твої рідні не повинні нічого знати – вони ж бо звичайні люди, і ні в які потойбічні сили не вірять. Та й зайві хвилювання їм поки що ні до чого. Бабуся відпочиває з того самого часу, як ти пішла у парк; для того, аби вона прокинулася, просто запитай її, коли буде вечеря. Мама їде з роботи, але у місті такі пробки, що десь із годину її точно іще не буде вдома. До речі, вона телефонувала бабусі, аби порадитися щодо завтрашнього торта, і та сказала, що торт обов’язково має бути рожевий.

- Неймовірно! Але ж як вона сказала про це, якщо у цей час відпочивала? – не второпала Соломія.

- Це уже мій клопіт, - знову зненацька прокаркав Ворон, і – ви не повірите! – розсміявся. Так, ці звуки не дуже нагадували звичний людський сміх, однак, безперечно птах реготав, і ніяк інакше.

- Запам’ятай, - і далі напучував Лис, – ми завжди поруч. Ти бачила далеко не всіх захисників – адже ми тут і скрізь, де тільки потрібна наша допомога. У цьому будинку, цій квартирі – наш прихисток, і ти можеш прийти сюди у будь-який час, удень чи вночі, по допомогу. Ключ тобі не потрібен – для тебе ці двері розчиняться самі.

- А якщо допомога знадобиться мені терміново? – Соломія посерйознішала, згадавши нещодавню пригоду із жінкою в сірому.

- Якщо потрапиш біді у зуби, коли нікого із нас поруч не буде – міцно тримай у руці ластівку, і думай про це місце, - Лис простягнув Соломійці маленьку блискучу фігурку, закріплену на ланцюжку. Це й була ластівка, зроблена чи то зі срібла, чи з іншого блискучого металу, та прикрашена дрібними різнокольоровими камінцями.

-  Яка чудова! – не втрималася Соломія, захоплено розглядаючи мініатюрну прикрасу. – Вона мабуть страшенно дорогоцінна?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше