Зустріч з тобою, глава 2

Я уже йшла по коридорі та направлялась у клас як тут переді мною з класу вийшов хлопець , якого я ще ніколи у нашій школі не бачила.

-Ми часом не знайомі?запитав він у мене з дивним поглядом.

-Та здається ні ...

-Вибач , я напевно помилився.

-Та нічого, таке буває.Промовила я.

Він ще трохи подивився на мене і кудись пішов, а тим часом я поспішила у свій клас на перший урок.

-Привіт Владо, ти вже бачила новенького ?

-Здається так, він мене з кимось поплутав.

-Ну і як він тобі?

-Та так нічого, сказала почервонівши я.

-Точно ? я ж твоя подруга і бачу по твоїм очам, що він запав тобі у душу.

-Нато то що він мені симпатичний не означає, що я йому симпатична.

-Ну так, але ти себе вважаєш симпатичною ?

-Ні, сказала я.

-А повинна, ти ж найгарніша та одночасно найдобріша дівчина в школі, звісно після мене сказала з посмішкою Ната.

-Дівчата тихо уже почався урок сказала вчителька зайшовши до класу.

Першим уроком була математика, а на четвертому уроці була фізкультура. Ми іноді грали з паралельним класом коли у нас було мало дітей і мені здалось що до нас зараз приєднається паралельний клас.

-Ти куди йдеш ?запитала у мене Ната.

-Та думаю води піти попити.

-Добре я з тобою, відповіла вона.

Ми пішли у переодягальню я помила води та думала вже виходити, як побачила паралельний клас і новенького який , так би мовити, підкорив вже серця наших декількох однокласниць.

-Ну що хто йде грати баскетбол, ділимось на команди і я вибираю двох лідерів, а вони вибирають хто з вас йде у яку команду.Промовив вчитель фізкультури.

-Ну що Ната йдеш грати ?запитала я.

-Та ні я пас.

За той час вчитель був вибрав двох однолітків і я дивилась хто кого бере у яку команду.

Мій однокласник Максим вже був вибрав двох друзів і хотів брати мене, як тут новенький зі своїм новим другом промовив, ти граєш за нас у куті та не забувай крити супротивника.

Я й не встигла сказати ні слова , як всі вже почали добирати тих людей що лишилися.

Перший гол забила команда суперників, а потім і вже наша. Ми крили команду суперників, як тут на мене летів м'яч я прикрила лице руками, потім забираю руки та дивлюсь м'яч тримає новенький.

-М'яч потрібно ловити, а супротивників потрібно крити, до речі як тебе звати ?

-Влада, а тебе ?

-Женя, добре я не буду тебе відволікати.

Коли всі уроки закінчились я пішла на автобус і по дорозі зайшла у той магазин, щоб купити той амулет но його вже там не було. Я була засмучена но нічого вже вдіяти не могла.

Коли я прийшла додому я вирішила спекти сирник, який моя мама так сильно любила і заодно взяти частинку з собою і поділитись з друзями.

Коли сирник був готовий мама якраз зайшла до хати й покликала мене.

-Доню ти спитала той сирник який я дуже люблю ?

-Так мамо, сказала усміхаючись я.

-Моя ж ти молодчинка, давай я тебе обніму ?

Обійми мами завжди мене тішили, бо я її дуже цінувала і любила.

Я повчила уроки лягла спати й ранком взяла з собою пару шматочків і відправилась у школу. На перерві після другого уроку я пішла до Тамари і лишила їй трохи.Коли я вийшла я побачила як попри мене йшов Женя і напевно направлявся туди.

-Привіт я тут новенький і б хотів з усіма познайомитись і подружитись.Мене звати Женя, а вас як ?

-Я Оля, а це Тамара і Діана.

-Як тобі в нашій школі ?

-Все супер, маю багато друзів і мені тут дуже подобається. До речі це ти спекла сирник ?

-Та ні мені тільки що подруга Влада занесла.

-А можна взяти шматочок ?спитав Женя.

-Так, а ти Владу знаєш ?

-Та знайомі, вона так собі нічого симпатична.Сказав Женя.Ну тоді було приємно познайомитись, сказав він і вийшов.

Приблизно нічого особливого наступного тижня не було, ми час від часу бачились у школі й ніхто крім Нати не знав про мою симпатію до нього.

Одного дня нам сказали що ми маємо зробити плакати від нашого класу більшість однокласників відмовилось у той день це робити не взявши з собою нічого і я лишилась після уроків одна малювати. Я спокійно одна у коридорі взяла простий олівець і почала наводити до малюнку контури.

-Допомогти ? Запитав Женя.

-Що ти тут робиш?

-Та нічого проводжав друга і мені було недалеко він школи, тому вирішив подивитись може хтось стоїть у коридорі та малює, сказав усміхаючись він.

-Диви ти зараз замальовуєш і допомаєш мені і я швидше йду. До речі дякую за допомогу..

-Немає за що, це не справедливо що лиш ти одна повинна це робити, а інші відмовились, бо їм нібито цього не потрібно.

Коли ми доробили я здала роботу і ми попрощались з Женьою і я пішла додому.