Сонце, море та кохання

2 Глава Свят

Сьогодні семінар затягнувся трохи довше, ніж зазвичай. Проте було дуже цікаво і я отримав багато корисної інформації. Готель, де я поселився, знаходиться на самому березі моря, тому, окрім роботи, я можу насолоджуватися прекрасними краєвидами та морським пейзажем.

Після вечері покупався в морі, прийняв душ та пішов до басейну, адже тут працює бар і відбувається вечірня шоу програма. Зайняв столик, попиваю холодне мохіто та спостерігаю за відпочиваючими. Можливо мені пощастить і цю ніч я проведу в обіймах якоїсь німфи, а то перші два дні роботи через напружений графік навіть не мав змоги нормально розслабитися. 

В мене ніколи не було проблем з прекрасною половиною, адже завжди користувався їхньою популярністю. Жінки з’являлися в моєму житті так само швидко, як і зникали. В стосунках з жінками я завжди був чесним і відразу давав зрозуміти чого від них хочу. Завжди дарував їм подарунки, бо по своїй природі я не жадний. Проте, нікого не кохав по справжньому.

Єдиним моїм коханням була моя дружина Інна. Та нам не судилося бути довго разом. Жорстока доля розлучила нас назавжди. Я втратив Інну п’ять років тому. Частина мене померла ще тоді, в моїй машині. Досі не можу вибачити собі її смерть.

Ми поверталися від друзів додому. На зустрічну смугу виїхав мотоцикл, я швидко вирулив в сторону, але не впорався з керуванням на мокрій дорозі. Мене занесло в кювет. В результаті, я залишився живий, без жодних ушкоджень, а моя Інна загинула, вдарившись у скроню. Вона була на шостому місяці вагітності. Цю сумну подію ніколи не стерти з моєї пам’яті так само, як і мої почуття до дружини.

Я навчився жити з цими почуттями, хоча іноді емоції зашкалюють. Мене накриває хвилею болю, особливо коли припадає річниця смерті, тоді перетворююсь на справжнього раненого звіра. В такі моменти залишаю все і на декілька днів їду в Карпати, лише там можу заспокоїтись та прийти в норму. Мабуть це природа так впливає на мене, хтозна.

Оглянувся навколо і помітив її. Граційною ходою пройшла повз мене і сіла неподалік. Довге волосся розсипалося по плечах. Очі обрамляють густі довгі вії, пухкі губи, тонка талія та апетитні форми. Схоже, вона одна, хоча можу і помилятися. Неспішно смакує вино і спостерігає за оточуючими її людьми. Погляд сумний і задуманий. Мабуть тужить за чимось або кимось. Хочу дізнатися про неї більше. Цікаво, звідки вона?

Ось до неї підходить офіціант і я, затамувавши подих, прислухаюся до їхньої розмови. Вона розмовляє українською, отже ми з нею земляки і це мене ще більше радує.

Знайомлюся з нею. В неї неймовірно красиве ім’я – Юстина. Пропоную їй піти кудись погуляти і вона погоджується. Йдемо широкими алеями парку. Нічні ліхтарі горять тьмяним сяйвом. Фонтани вибризкують кольоровими струменями води. На вулиці стало трохи легше, ніж вдень, але все одно спекотно. Розпитую її про Львів, адже раніше ніколи там  не бував, проте багато чув про це місто.

- Я дуже люблю своє місто, - промовляє Юстина. – Якщо колись матимеш можливість, то обов’язково відвідай Львів.

- Ну, тепер я просто змушений це зробити, адже там живеш ти, - посміхаюся.

- Гаразд, тоді я зроблю тобі екскурсію, так тому і бути, - сміється вона.

Юстина цікава у спілкуванні. Вона розумна та самодостатня жінка, хоча і пережила щось лихе, адже помітив в її погляді біль та образу. Проте нічого не розпитую,  бо сам не хочу нічого пояснювати і розповідати про своє минуле. Цю сторінку свого життя намагаюся нікому не афішувати, адже це особиста, надто болюча та непорушна частина мого минулого.

Нічне життя в курортному місці також дуже цікаве. Звідусіль звучить музика. Яскраві вивіски магазинчиків та бутіків і продавці запрошують подивитися на їхній товар. Тут можна не лише щось придбати, але скуштувати різноманітних солодощів та делікатесів, попити чаю чи кави, які з задоволенням пропонують гостинні продавці.

Ми зайшли в магазин шкіряних та хутряних виробів. До нас відразу підійшов немолодий турок та почав пропонувати різноманітні шуби та дублянки.

- Брат, візьми шубу своїй жінці! Зовсім не дорого, - говорить продавець. Пропоную Юстині приміряти виріб, але вона категорично відмовляється.

- Навіть не думай, - заперечливо хитає головою і тягне мене з магазину.

- Чому ти відмовилась? – запитую.

- В мене є шуба, до того ж, я не маю звички приймати такі дорогі подарунки.

- Тоді ходімо куплю тобі щось дешевше, - сміюся, і взявши Юстину за руку, веду в бутік ювелірних виробів.

- Що ти робиш? В мене все є!

- Не ображай мене, я просто хочу зробити тобі приємність. Будеш мати пам’ятку від відпочинку.

Вибираю невеличку підвіску у вигляді краплини на тоненькому ланцюжку.

- Чудовий вибір, - облесливо посміхається продавець. Купую прикрасу і даю Юстині, коли ми вийшли з приміщення.

- Дякую, але я не можу це прийняти, - строго говорить вона.

- Чому?

- Я вже пояснювала, - каже Юстина. – До того ж, ми з тобою малознайомі і я не хочу, щоб ти витрачав на мене гроші.

Підходжу до неї впритул і дивлюся в світло карі очі.

- То давай, познайомимося ближче. Ми вже надто дорослі, щоб гратися в ігри. Думаю, ти чудово розумієш, про що я.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше