Частина 12

Ігор

Ігор прокинувся і з подивом оглянув незнайому квартиру. Судячи з усього, він спав в чиїйсь кухні. Новенький, розташований біля вікна диван, на підвіконні пара якихось рослин в горщиках, сучасні меблі, інтер’єр, вбудована техніка, мінімум посуду та й взагалі речей. Схоже, тут хазяйнує не жінка. Він з цікавістю поглянув за вікно, височенько — поверх 15-й, не менше. Далеко внизу ліс, що простягається скільки сягає око. А це вже цікаво. Останнє, що він пам’ятав — це був бар поблизу кладовища і, здається, то було недалеко від центру міста. То звідки ліс?

— І куди ж це мене занесло? — пробурмотів Ігор піднімаючись та прислухаючись. Голова боліла, в роті наче сто кішок насрало, а пам'ять вперто відмовлялась ефективно співпрацювати зі свідомістю. Чудовий стан, краще не придумаєш. 

У квартирі панувала тиша. Вийшовши в коридор він побачив три двері. Одна, судячи зі скляної вставки та світла, що пробивалось крізь неї, вела до іншої кімнати, друга — глуха, хоч і в такому ж стилі, третя, судячи з її масивності, — вхідна. Відкривши глуху, чоловік, як і очікував, опинився у ванній кімнаті. Чорно-білий дизайн, якісна техніка, мінімум побутової хімії, підтверджували його попередню думку, що власник тут чоловік. Навряд чи жінка обійдеться одним гелем для душу, милом та зубною щіткою.

— Мда, в ліжку з жінкою зранку опинявся, а от в незнайомій чоловічій квартирі —  це щось новеньке, — хмикнув Ігор. Але пам'ять, як він не намагався розвіяти туман, жодну жінку не видавала. Цікаво, що ж він там такого на п’яну голову наплів, що його притягли сюди? І цікаво б знати, куди саме. Невже він опустився до банальної сповіді першому ліпшому? На ні, навряд чи, після такої історії людину до дурки швидше доправлять, аніж додому притягнуть. От же ж Костик, і хто тебе просив відкривати своє агентство ведмежих послуг? Розслабся, потрібно випити… Ага. Випив. Де і чому опинився, одному чорту відомо. Он навіть пухнастого монстра немає. Невже загубив оте «щастя»? 

Умившись та оглянувши власну непогано «розмальовану» пику, Ігор вийшов з ванної кімнати та задумливо зупинився. Проте приймати рішення будити господаря чи ні, йому не довелось. Пролунав звук провернутого в замку ключа і вхідні двері відчинились, пропускаючи двох чоловіків і його сонячне кошеня. А це вже було цікаво.

— О, наш нещасний лікар прокинувся, — радісно прокоментував один з господарів з розбитою і заклеєною пластирем бровою. Здається, саме з ним вчора Ігор намагався порозумітись шляхом розмахування кулаками, а потім з ним же, наче, пив ледь чи не в обнімку…

— Добрий ранок, — хірург скривився від голосного звуку, що луною віддався в голові.

—  Голова? — з  розумінням спитав інший чоловік, роззуваючись та протягуючи руку так, що сонячне кошеня перестрибнуло до Ігоря.

— Угу…

— Пішли на кухню, будемо лікувати, — хмикнув перший. - До речі я — Толик, він —  Стас. Це раптом, ти забув, — додав він.

— Настільки видно, що геть нічого не пам’ятаю?

— Та десь так. Та воно й не дивно, —  розсміявся Толик.

— То він ще й не пам’ятає нічого? — здивовано мовило кошеня, всівшись на плечі і мацаючи лапою щоку Ігоря, що явно потребувала гоління.

— Ні, ну щось пам’ятає, але явно не все. Ти подивись на його спантеличену мармизу, —  посміхнувся Стас.

— Так, на жаль алкогольна амнезія, мене не оминула. Можеш розповісти щось цікаве? — кивнув Ігор малечі.

— Боже, як я обожнюю коли в моєму домі здираються любителі потойбіччя. Враз відчуваєш себе якимось інвалідом, — закотив очі Толик й пройшов у кухню, дістаючи з пакета продукти.

—  А… — провів його хірург здивованим поглядом.

— Твого пухнастика бачу й чую лише я, —  кивнув Стас. — А ворона, вибачай, зранку випустили. Пташка, протверезівши, не оцінила зручних умов проживання і наполегливо бажала повернутись  до власного гнізда.

— Ворон… А…

— Так, ти вчора навіть ворона примудрився напоїти! —  осудливо подивилась на Ігора малеча, сердито тріпаючи хвостом.

— Гм… Чим ще я вчора відзначився? — спитав Ігор, проходячи за господарями до кухні, де Толик вже діставав з морозилки заморожені чебуреки та ставив їх на розігрів до мікрохвильовки. Стас взявся нарізати ковбасу й сир. На столі вже стояло пиво, закипав чайник.

—  О, ти вчора був неперевершений! — закотила очі малеча.

— Не перебільшуй, — хмикнув до неї Стас та повернувся до Ігоря. – Нічого ти такого не зробив. Напився, спровокував невеличку бійку, потім в деталях поділився цікавою долею, а, ну ще повеселив людей дресированим і п’яним круком.

— Костик… —  згадав Ігор знову друга.

— Угу, друга напоїв, пташці екстрим влаштував. А заради чого? —  вимагально спитав пухнастий монстр. Ігор  скривився, роздумуючи що відповісти.

— Та не заморочуйся, з твоїми обставинами, дивно що ти лишень зараз напився, — хмикнув Толик. — Чай?

— Чай… Міцний, якщо можна і без цукру, —  Ігор  присів за стіл, намагаючись згадати, як він все-таки тут опинився.

— Знаєте, чув, що українці гостинна нація, але щоб настільки, аби п’яних москалів, що начистили їм пику, додому запрошувати… —  задумливо промовив хірург. Не те, щоб він був невдоволений, просто доволі сильно здивований. У відповідь обидва чоловіки голосно розсміялись