Сонячний син, або історія невдалого викрадення

Розділ третій. Інтервали долі

Ласкавий сонячний промінь наступного дня розбудив Андрія; він потягнувся, відкрив очі, провів рукою по ліжку поруч із собою.

Само собою, Галя уже давно прокинулася.

Андрій одягнув халат і почимчикував на балкон. Як і очікувалось, пані полковник знову сиділа на перилах. Вона обожнювала висоту і часто так сиділа, з небезпекою для життя, але Андрій їй не перешкоджав: по-перше, вона падала, як кішка, а по-друге, могла вибити йому зуби за подібні утиски своєї жіночої свободи.

«Ох, яка ж вона прекрасна, – з любов’ю та істинно шекспірівською пристрастю подумав Андрій, – платинове волосся шовковими хвилями спадає на спину, з вирізу білосніжної футболки проглядає лебедина шия, високі груди рівномірно здіймаються під час дихання… Ідеально рівна спина, красиві, витончені руки фехтувальниці… чорт забирай, та я поет! Мені аж сподобалося… ліва рука вільно опущена, але, Боги, скільки грації… так-так, права рука злегка зігнута в лікті… чітка лінія підборіддя, уважні сірі очі бігають по рядках, вона читає… дідько, та вона ж читає мої листи!»

Андрій завбачливо відступив на кілька кроків назад.

– Можеш не тікати, я тебе вже помітила, – скептично кинула Галя, не обертаючись. – Тут, до речі, багато цікавого пишуть… Стільки інформації…

Андрію здалося, що земля повільно розходиться у нього під ногами.

– Цікавий п’ятдесят перший лист… Від Марії. Пам’ятаєш таку? Така чорненька, страшненька, на швабру схожа… Була в нашому санбаті на Марсі. Так от, Андрію, я вітаю тебе від щирого серця, – Галина різко розвернулася (Андрій помітив, що вона сильно поблідла, а очі її звузилися), – ти місяць тому став татом!

– Дідько! – зірвалося з язика в Андрія. – Недарма мені сьогодні баби з сокирами снились. Зараз буде кривава баня!

– Ти! – процідила крізь зуби Галя. – Ти все знав, так! Зізнавайся! Кравченко зрозумів, що кохана дійшла до точки кипіння. Вона навіть почервоніла.

– Ну, знав, – буркнув Андрій.

– І що?! – з крижаними інтонаціями спитала Галя.

У вікні будинку через дорогу зблиснув об’єктив бінокля. Це Матеуш, не лякаючись ранкового сонця, підглядав за тим, що там роблять сусіди з купою листів.

– Як ти міг! – твердо, але гучно запитала Галина.

Андрій розвів руками: мовляв, так, міг, от наче й ненавмисне вийшло.

– І ти покинув Марію одну, вагітною? І слова не сказав!

– Чому ж, – боязко відповів Андрій, спостерігаючи за тим, як колір обличчя Галина набуває відтінків червоного. – Я грошей їй дав, і все!

Галина тихо переповзла з перил на підлогу й узялася руками за голову.

– Ой! – Андрій зник і з’явився уже зі склянкою води. – Випий!

Воду зі склянки було вихлюпнуто Андрієві в обличчя, грізна пані полковник хотіла була кидонути слідом і склянку, але почуття прекрасного в ній перемогло, і дорогий виріб з богемського скла було обережно поставлено на підлогу.

– Падлюка! – загарчала Галина. – Утік від матері своєї дитини! Крутив  з нами обома в той час, так? І якби не я, у вас була б повноцінна сім’я?

Андрій знизав плечима, намагаючись нічого не говорити, щоб вкрай не погіршити ситуацію.

– Я потенційну сім’ю зруйнувала, я її й відновлю! – рішуче відрізала Галина і, схопивши рудого історика за комір, потягла його в кімнату.

Матеуш нашорошив свій попсований, але все ще тонкий вампірський слух.

– Куди ти мене тягнеш? – почувся крик Андрія.

– Я примушу тебе повернутися до Марії, чого б це мені не коштувало!

Матеуш відклав бінокль, побіг у спальню Вільяма і почав трясти його за плече.

– Віл, прокидайся, ти таке шоу пропустив…

 

Тривожний, неспокійний сон Вадима Ведя перервало якесь ворушіння. Ще не прокинувшись, він відчув небезпеку.

«Мої нирки!» – прокричав голос у голові, і Ведь рвучко кинувся на ліжку, намацуючи ножа, якого зазвичай тримав під подушкою. Ножа не було на місці. Та й подушка була не та, але Вадим так захопився обороною, що чиркнув неіснуючою зброєю у повітрі з криком «Геть!».

По кімнаті пронісся вихор. Шафа для одягу небезпечно налихилася і, підкоряючись силі земного тяжіння, гепнулась на незнайомого юнака в білому комбінезоні, який відсахнувся від реакції Ведя. Юнак дико заверещав. У повітрі закружляли якісь папери, заворожено опускаючись зі свого раптового польоту на підлогу.

У блакитному небі несподівано гримнув грім, і з вікон гуртожитку долинули жіночі зойки. Десь у внутрішньому дворі загавкали у два голоси, а випадково застигнутий таким чудом природи Єремія пристрасно перехрестився.

Вадим блискавично обмацав себе – чи немає порізів або іншої шкоди. Перевіривши, він трохи заспокоївся й уп’явся очима в поверженого ворога. Згадав, де він.

– А-а-а-ай, ну хіба так можна! – застогнав юнак. – Я ж просто хотів привітатися! Ти що, зовсім істеричка! Прибери шафу!

Вадим зіскочив з ліжка. На когось із команди Косого це нещастя не було схоже.

– Ти хто?




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше