Розділ шостий. Інфантилізм або ведмежа послуга

– Матеушу, а тобі не здається, що ми негарно вчинили з Андрієм? Вони ж із Галею наші друзі, і все таке… Допомогти потрібно. Ми як би трохи й винні у ситуації… – запитав Вільям, випиваючи чергову дозу пігулок.

– Вільяме, – копіюючи стривожений тон мага, відповів Матеуш, – а тобі не здається, що ти негарно чиниш зі своїм організмом? Він же тобі друг, і все таке…

– Чого ти переводиш стрілки? Ми вже про це неодноразово говорили, – нахмурився Вільям. – Моє серце…

– … Це лише твоє особисте серце! Так-так, знаю-знаю, – похитав головою Матеуш. – Але якби ти все-таки зважився на операцію і припинив боятися… Зараз їх роблять тисячі, – він помовчав. – Справа ж не в операції, а у твоєму бажанні не коритися системі, не хочеш зізнатися, що потребуєш медичної допомоги, так? Але ж мої пігулки – це також штучні допоміжні препарати!

– Пігулки природні, це гомеопатія! Ти їх із рослин робиш! – із запалом заперечив рудоволосий. – І я вже сто разів говорив – не дозволю засунути в себе серце якогось бідолахи!

– Ти віриш дурним чуткам! У тебе параноя! – вигукнув напіввампір. – Усім відомо, що органи пересаджують із гомункулів, а це ж просто м’ясо, вирощене для допомоги таким, як ти!

– А ти не хочеш бачити того, що перед носом! – знизав плечима Вільям. – Десятки людей щомісяця пропадають! А в сотень зникають нирки, волосся, частини інших органів. Куди це все зникає, як гадаєш? Легше за все звинуватити якогось маніяка, мовляв, це вони винні у зникненні! А з гомункулів органи не приживаються – на цю тему існує багато досліджень. Просто наша влада змовилася із владою Марса і замовчують цей факт для нібито наукової перемоги над хворобами! Я статті читав…

– Послухай, писанина в журналі «Супутник екстрасенса», м’яко кажучи, не викликає довіри!

– «Супутник» просто підтверджує мої підозри про все лайно, яке відбувається у світі!

Матеуш похитав головою.

– А ще ти підірвав здоров’я магією. І продовжуєш викликати вогонь.

– Вогонь – це моє життя, – втомлено відповів Вільям і відкинувся на крісло. – Я не можу не працювати з ним. Коли він горить, я відчуваю, що живу!

– І ти спалюєш своє життя, Вільяме. Давай хоч електрикою користуватися частіше!

– Ні, я буду традиційно, зі свічками і каміном! – відрізав маг. – Як мої предки!

– Ти ще пошукай оріанську корону і проголоси себе королем, – похитав головою Матеуш. – Як твої предки! Віле, я завжди думав, що з нас двох непрактичний саме я. Палець об палець не вдаряю, ще й гроші твої тринькаю… А для твого здоров’я нічого зробити не можу.

– Ти ж на благородну справу витрачаєш гроші, – розсудливо заперечив Вільям. – Ліпиш мені підтримувальні пігулки. А якщо ти все-таки винайдеш ліки від вампіризму, нащадки згадають нас у віках. Прославимось обоє, як Маркс і Енгельс. І тобі не доведеться жити, опустивши голову.

Матеуш потер скроні.

– А знаєш, всі вважають, що це я – причина твоєї хвороби. Нібито ти мій донор, я твою кров п’ю і все таке. Хто б це міг такі плітки пустити?

– А звідки я знаю, – лукаво посміхнувся Вільям. – Люди самі створюють собі легенди. Підтримуй її, будь ласка, Матеушу!

– Робиш мене крайнім, – пробурчав напіввампір.

– Давай все-таки повернемось до теми Галі ій Андрія! – змінив напрям розмови Вільям. Пігулки діяли, у нього з’явився блиск в очах і колір шкір став майже нормальним. – Думаю, ми просто зобов’язані шукати нашу сусідку!

– Ні! Я так не вважаю! Вони і без тебе чудово впораються.

– Але мені соромно тепер… – маг зачесав назад волосся, як звик це робити завжди.

– Вільяме, у тебе хворе серце, тобі не можна нервувати. Сиди вдома!

– Але…

– І жодних «але»! – Матеуш рішуче вдарив кулаком по столу. – Ти сидиш вдома і лікуєшся! А я сам іду шукати Галю.

– Я тебе не відпущу! – Вільям зіскочив із крісла.

– А я в тебе дозволу не питатиму. І якщо я прийду, а тебе немає – так і знай – покину! І на хворе серце не подивлюсь. Будеш сам собі одяг прати і пилососити, і кущі підрізати! І коньяк настоювати! Дійшло?!

Вільям тяжко зітхнув і опустився в крісло. Матеуш задоволено потер руки і почав збиратися в дорогу.

– Та я навіть точно знаю, де вона, – у компанії «Зло та сини». Я збігаю туди за нею і ввечері вже буду вдома, – витьохкував він. – Головне показати свою залізну чоловічу вдачу – і Галю точно одразу відпустять.

– А звідкіля ти знаєш, що вона там?

– А я на місці події візитну картку знайшов. Дивися: «Оріон Веселий, старший працівник корпорації «Зло та сини». Далі – адреса офісу, телефон.

Вільям здивовано кліпнув очима:

– А чому ти її Андрієві не віддав?

– Галя – мій друг, і я сам хочу її врятувати. Тим більше, вони з Андрієм посварилися… типу як назовсім – ти б це чув! Неприємно, коли тебе рятує людина, яку ти щойно покинув. Це робить тебе ніби зобов’язаним!

– Що? Ти? Сказала? – із розстановкою запитав Сід. – По-вто-ри!