Справедливість і відвертість

Міко не відчепився від них, але Кріса це не надто дратувало. Його більше непокоїв пониклий вигляд Етьєна. Важко було здогадатися, що творилося в його голові, а тому хвилювання тільки росло.

- Етьєне, як ти? – обережно запитав Кріс, та хлопчик не відгукнувся, а тільки добавив темпу.

- Мабуть, він засмутився. Мовчить весь час, – припустив Міко.

- Повір, я б дуже здивувався, якби він щось сказав.

- Чому?

- Він не говорить.

- Як же… Адже він тоді сказав мені: «Піднімайся».

- Ну значить тобі пощастило, – стенув плечима Кріс.

- А хто ви двоє? Він не схожий на тих хлопців, з якими я звично ганяю м’яча. А ти… ти ніби свій…

- Так і є. Якихось п'ятнадцять років тому, я був рівно таким же малим, я і ти.

- І ти також був жертвою?

- По-всякому.

- А зараз?

- Теж по-всякому.

- Ну, виглядаєш ти загрозливо. Особливо, коли дивишся в очі… Мурашки по шкірі.

Міко бачив, що хоч Кріс говорить із ним, думки його витають навколо Етьєна.

- Добре, а він хто?  

- Я лиш місяць як з ним познайомився, і більшу частину цього часу намагався позбутися малого. Але все даремно, тож я наче здався. Тим паче, як можна заперечити тому, хто не наводить аргументів, та й взагалі нічого не говорить.

- Як взагалі можна порозумітися з людиною, якщо вона нічого не говорить?

- Сам дивуюсь.

- І що, я зараз також зможу з ним поспілкуватися?

- Спробуй… Етьєне, годі тобі вже. Спинися!

Хлопчик, із вимащеним золотим волоссям, хитнув головою й озирнувся. Вигляд у нього був дуже зосереджений. А в небесно-блакитних очах проблискували перші блискавки бурі. Кріс розумів причину цього, та вдіяти нічого не міг. Коли-небудь ми маємо побачити світ таким, яким він є. Колись ми мусимо побачити несправедливість і нашу безпорадність перед нею.

- Етьєне, не переймайся цим аж надто. Вони просто дурні, які думають, що їм усе дозволено. Але рано чи пізно їм попадається якийсь такий Кріс і вони отримають прочухана!

Міко сам того не розуміючи, сказав правильні слова. Погляд Етьєна раптом просвітлів і він мило всміхнувся до Кріса. Адже цього разу за погані вчинки ті підлітки були справедливо покарані. А значить, усе уже не безнадійно.

- Так значно краще, – сказав хлопець.

Якщо вже йому не позбутися цього малого, то хай вже краще посміхається. Суму й так вистачає. А цей хлопчик має бути проблиском світу в таких темних місцях, як це. Кріс посміхнувся.

- Я особисто вже би чогось з’їв, а ви?

- З радістю! – сказав за обох Міко.

- Ну тоді, підкажи, де тут можна поїсти.

***

Вони втрьох бродили нетрями до самих сутінок.

- Ви такі класні, – аж сяяв з радості Міко. – Ніколи б не подумав, що такий невдалий день, як цей, може мати таке нетипове продовження. Аж додому повертатися не хочеться…

Він спохмурнів, і Кріс здогадався причину.

- Але прийдеться прощатися…

-  Мені точно не можна залишитися з вами?

- Я тут з одною дитиною не знаю, що робити, куди вже мені двох? Але не переживай, у вас з Етьєном наче вийшло подружитися, тож ми ще побачимося.

Міко посміхнувся. Помахав їм на прощання рукою й поспішив додому. Не встиг він завернути за ріг, як Кріс кинув Етьєну.

- Ходімо і ми, я дещо хотів тобі показати.

Вони проминули кілька темних провулків, якусь гамірну вулицю й нарешті спинилися на розі. Вони стояли в тіні й спостерігали за тим, як Міко підійшов до свого дому. На нього одразу наїхав який старший хлопчина, дуже схожий із їхнім новим знайомим. Брат, мабуть. Він дав тому прочухана й мало не до сліз довів, тоді заштовхнув до будинку й подався куди подалі.

- Не думай, що раз тобі одного разу вийшло когось захистити, несправедливості у світі поменшало. Не обнадіюйся надарма, не прийдеться розчаровуватись.

Етьєн не поворухнувся і тільки із сумом дивися туди, де щойно був Міко.

- Більше нам нічого тут робити, – сказав Кріс відсторонено. – Ходімо, у нетрях краще поночі не шастати.

Вони пройшли досить довгий шлях, зовсім не звертаючи один на одного уваги. Аж поки пейзаж не став більш звичним. То були трохи занедбані райони, схожі до тих, у яких Джастін тримав свою забігайлівку.

- Є нова проблема: ночі не стають теплішими, небо таке, що от-от може піти дощ. А в нас з тобою із варіантів нічліжки тільки горище… Я тут задумав одну авантюру, але якщо я щось прорахував, то в нас нічого не вийде.

Етьєн зітхнув, від безвиході погоджуючись на будь-що. Настрій у нього був нікудишній. Кріс майже жалів, що показав малому цей бідняцький світ жорстокості й неуцтва. Ці нерозумні люди звикли жити по диких законах вовчої зграї й не знають іншого укладу.