Підготовка

  *  *  *

  Нік сидів у кріслі, у зовнішньому, гостьовому саду та розслаблено насолоджувався навколишньою естетикою. Десь неподалік Еллі з Лією гуляли серед різних дерев та кущів, що майстерно були створені у вигляді тварин та міфічних істот. Хлопець помітив якийсь рух поряд та налив ще одну чашку запашного ельфійского чаю.

  - Отже, ти все ж зміг досягти дечого! - Аверін трохи відпив чаю. – Ви, люди, дивні створіння. Здається, що ось вже досягли межі, як ви її переступаєте і йдете далі. Це завжди мене захоплювало і обурювало одночасно. - ельф перевів погляд на дівчат, що пройшли біля форми єдинорогу та знов зникли у саду. - Як тобі вдалося зняти повідок? Це ж не реально. Тим більше без згоди «господаря».

  - Кожен може досягти висот, незалежно від того ким він народився, головне мати мету. - Нік відпив чай та подивився у вечірнє небо. - Немає нічого неможливого! Чи то зруйнувати повідок розуму, чи то оволодіти забутим мистецтвом. - він знав чому старий цікавиться цим питанням. Навіть зараз ельфи, а частіше ельфійки, ставали жертвами работоргівлі. Тому артефакт, що здатен звільнити від подібної участі був безцінним і Аверін готовий був заплатити високу ціну за подібні знання, навіть якщо довелося б породичатись з «хумаер». А якщо, ще й це був хоч і прийомний, але все ж член його власного клану, то краще і не придумаєш.

  Нік поклав один з виготовлених ним артефактів на стіл, саме такий циліндр, який він використав на Еллі.

  - Я знаю, про що ти думаєш старий, можете вивчити його та скопіювати, якщо вдасться. Вважай це моєю вдячністю. - Він встав та пішов до особняку. Навіть через добу після битви Нік почувався знесиленим. Спосіб, яким він перемістився до Кола Менгирів, виснажив його більше ніж сама битва.

  Аверін провів поглядом пасинка та піймав себе на думці, наскільки той змінився та подорослішав.

  Нік зайшов до своїх апартаментів, зняв сорочку та взуття. В одних штанях сів на підлогу та почав вправу щодо контролю Торана'р, схожу на медетацію. Під час вдиху він вбирав Силу, а з видихом - випускав. Так зване «дихання стихії» повертало йому сили та знімало втому. Він мав ще багато чого зробити і часу, щоб відновлюватись природнім шляхом не було.

  Після заходу сонця, коли його апартаменти освітлювались лише Формами, що завжди літали у залі Агітарців, краєм свідомості Нік відмітив, що хтось прослизнув у кімнату і сів у крісло. Але він продовжив свої вправи, не відволікаючись на гостя, і закінчив біля опівночі.

  Нік розплющив очі і побачив Еллі, яка солодко спала згорнувшись у кріслі клубочком. Похитавши головою, він підняв її на руки, дівчина щось прошепотіла уві сні і міцно обійняла його. Хлопець дбайливо переніс подругу до ліжка, після чого вирушив до голови клану.

  Коридорами, освітленими двома повними лунами і чудернацькими світильниками, від чого всі приміщення і сам особняк здавався більш  таємничим та казковим. Він дістався кабінету Аверіна. Високі двостворчасті двері з давнього дуба з вирізаними на них барель'єфами, більше схожі на ворота, охоронялись двома гвардійцями, які відразу розступились, ледь побачивши Ніка і пропустили його в середину. Хлопець здивовано відмітив, що у кабінеті зібрались всі представники старшого клану: Аверін, його дружина Ролерана та Лієна.

  - Невже заради моєї скромної персони ти зібрав малу Раду Клану? - Нік сів у крісло біля каміну, в якому весело танцювало полум'я.

  - Швидше ЧЕРЕЗ тебе. Той артефакт, яким ти з нами поділився, створить більше проблем деяким благородним фаміліям, ніж допоможе. Для нас це звісно подарунок, а для них загроза для гаманця. Я вже мовчу про работорговців. Ми станемо їхніми заклятими ворогами, і враховуючи нинішній стан речей, це все може спровокувати війну кланів у котрій шансів у нас нема.

  Нік лише знизав плечими. Він, як прийомний, не мав голосу в Раді Клану. Та й з рештою, його не стосувались всі ці проблеми. ельфи відмовились від нього ще дев'ять років тому. За роздумами він не помітив, як розмова змістилась на його участь у відновленні репутації клану .

  - Старий, якщо ти вважаєш, що я втручатимусь у ці розбірки, то ти глибоко помиляєшся. – Ніка дратувало це зібрання де йому немає місця. І він не розумів нащо його покликали на малу Раду. Хлопець мав купу своїх справ, треба було повідомити Скару, що Еллі знайшлась, розібратись з Умбрасом нарешті, а тут його втягують в якісь дрібні інтриги. Раптом Лієна, плюхнулась йому на коліна та надувши губки, почала свердлити Ніка поглядом, неначе хотіла пропалити у ньому діру.

  - Лія, що ти від мене хочеш? Світ Потокових і світ звичайних людей, навіть королів, надто відрізняється. Серед випускників та кланів, що мають хоч якийсь стосунок до Торана'ру, про мене принаймні чули. А тут, я звичайний Потоковий, чиє слово мало що важить. - Нік дуже добре засвоїв просту істину, яким би сильним чи могутнім ти не був, тобі завжди доведеться доводити, що ти чогось вартий, а для звичайних людей ти швидше загроза ніж союзник.

  - Звісно ми знаємо про це, але наші вороги, на щастя, теж мають такі омани. - В цей момент Аверін був більше схожий на лиса ніж на ельфа, - і ми маємо цим скористатися. Нашому клану потрібні союзники, самим нам не вистояти. Тому я прошу тебе підтримати нас, а клан допоже тобі з вирішенням твоїх проблем. До того ж, - Аверін запнувся, наче вирішував казати чи ні, – маю відповіді на твої питання, якщо звісно, ти нам допоможеш.... – додав він і вийшов з кабінету, чим дав зрозуміти, що зібрання завершено.