штурм та новини

  *   *   *

  Нік до вечора знаходився у кабінеті Аверіна, тому що не мав бажання повертатися в свою кімнату де все нагадувало про Еллі. Намагався відволіктись розмовами з Лією, читанням книжок, але врешті, втома і виснаження взяли своє і він там же і заснув.

  Ввечері почався якийсь незрозумілий рух біля резиденції. Тому, вирішили всіх хто залишився підготувати до можливих заворушень. Поки Аверін виступав на Раді Кланів резиденція була послаблена, так вважали всі, окрім членів Тоарену. Ролерана, дружина голови клану, колись навіть командувала обороною фортеці. Тому всі були готові до різних несподіванок, котрі почались по заходу сонця. Навколо резиденції стало надто людно, такого не було навіть у кращі часи. Патрулі, які іноді проходили тут - зникли. Натомість почали з'являтись групи людей, що несли продовгуваті штурмові драбини.

  - Швидко вони... - вислухавши звіт спостерігачів, Ролерана відправила їх на пости. І ніхто не бачив кровожерливої посмішки, що більше личила б якомусь старому вояці, аніж витонченій леді. Лія, на колінах якої зараз спав Нік, здивовано і трохи налякано дивилась на матір, не впізнаючи її.

  - Підготуйся! Скоро почнеться. - Ролерана вже була одягнена в обладунок виготовлений спеціально для неї. Виглядав він як коштовний костюм з металу і шкіри, які переплелися так вишукано і витончено, що скоріше нагадували вбрання для світського рауту, ніж військову омуніцію. - Потім намилуєтесь. Якщо виживемо... - Лієна зашарілася, але обережно встала і пішла одягати власні обладунки.

  Нік прокинувся від обережних поштовхів. Ролерана намагалася його розбудити, сівши поряд на диванчику, на якому він проспав кілька годин. Хлопець  подивився на ельфійку.

  - У мене є до тебе прохання, лише одне. Якщо сьогодні ми програємо, якщо клан буде знищений, врятуй Лію! Ти знаєш, що роблять з полоненими жінками. Якщо буде вибір між мною і нею, рятуй її! Це все, про що я прошу. - вона говорила тихо і чітко, але Нік відчував напругу і страх в її голосі.

  - Їх багато? - Нік запитав лише це.

  - Так, і серед них є чаклуни. Ти не відповів, прошу тебе... - вона хотіла благати на колінах, але Нік зупинив її.

  - Фокусники і купка бандюків, бувало й гірше. А що до твого прохання, мушу відмовити. Якщо переді мною постане такий вибір, я оберу врятувати обох. - хлопець піднявся та пішов з кабінету.

  Один з гвардійців вже тримав меч Ніка.

  - Капітан наказав підготувати для Вас обладунок. Прошу Вас вдягнути його. Він у сусідній кімнаті. - гвардієць показав на одну з дверей. Нік увійшов, і побачив міцний, важкий обладунок витриманий у ельфійському стилі, з майстерно  виконаним візерунком.

  - Я візьму лише наручі і поножі, все інше лише заважатиме.

  - Але у нас наказ!

  - Я сам відповідаю за своє життя! І якщо я маю загинути сьогодні, то мене ніщо не врятує, а як ні, то і цього вистачить. - Нік вийшов з кімнати та пішов до головного входу. Кілька десятків гвардійців у повних обладунках товклись біля дверей резиденції. Ще кілька патрулювали біля воріт. Також з вікон бійниць лучники наглядали за стінами. Ще дещо було підготовлено для штурмовиків, якщо вони все ж таки спустяться зі стін.

  - Як справи? - Нік бачив що гвардійці нервували, і йому це не подобалось.

  - Патрулів давно нема, отже скоро почнеться.

  - Зрозуміло. - Нік вийшов у двір. - Зачиніть ворота! Це наказ! Не відчиняти поки голова клану не накаже. - Нік йшов до воріт і помітив рухи на сусідніх дахах. «значить арбалети». Він розумів, що до ранку ймовірно ніхто не доживе, надто серйозні сили були зібрані по той бік. А тим, хто по цей бік муру, зупинити ту навалу просто не вистачить сил. Хлопець розумів, що мусить зробити.

  Нік почав готувати Форму Сили. Дуже складну і багаторівневу. Вважалося, що одному Направляючому таке не втримати, але той справлявся рівень за рівнем. З кожним кроком Форма ставала все складнішою. Нік і не помітив, що вже пропускає через себе стільки Сили, скільки ледь може витримати його тіло. Утримувати Форму було вже дуже важко, ніби тонни каміння лягли Нікові на плечі, але замкнувши останні вузли він випустив те, що колись називали «незламною фортецею», на волю. Сфера розширювалась та ставала все більшою і яскравішою, і в решті вся будівля і зовнішній сад опинилися у середині сфери. Нік важко видихнув, зігнувся упершись руками в коліна, в голові паморочилось. Трохи прийшовши до тями, він помітив метушню по той бік бар'єру, там вирувала справжня паніка. Надто нервовий стрілок випустив болта зарано, але той випарувався, як тільки торкнувся сфери, що не на жарт налякало всіх. Кілька особливо сміливих (або дурних), намагались перелізти через стіни з драбин, але їх відкинуло, як після гарматного пострілу. В натовпі почався ґвалт, але все швидко стихло. Гнітючу тишу розірвав звук від неймовірної сили удару. Велетенська карета, як таран, рознесла ворота на друзки і утворила коридор не захищений «фортецею». Оборонці чудом встигли розбігтися увсебіч. Нік одразу вихопив свого меча та підготувався до бою. Карета виявилась зачарованою магами, тому і змогла прорвати оборонний мур створений Ніком. Атакуючі почали пробігати кріз неї, як через безпечний коридор. За кілька секунд їх було так багато, що вони лише завдяки своїй кількості змогли відтиснути гвардійців до резиденції, а Нік опинився у щільному оточенні обірванців озброєних ледь не мітлами. «В такій кількості і мітли становлять небезпеку» подумав хлопець. Він підняв свого меча, а натовп, як по команді накинувся на нього. Нік був вимушений почати танок сталі. Пара десятків полягли швидко, хтось від меча, хтось отримав стрілу. Натовп розвернувся і так само дружно почав тікати.