замовлення

  Сонце сходило... Своїм теплим промінням будило від сну птахів, котрі  дзвінким, радісним щебетом сповіщали про прекрасний ранок. Ці пташині мелодії пробирались в середину маєтку, пробуджуючи від сну господарів.

  Нік прокинувся від того щебету та нерозуміючим поглядом обвів кімнату. Останні кілька діб він провів у бібліотеці клану, намагаючись знайти вхід до "Шляхів". Але всі збережені знання про них були дуже туманні і не мали конкретики. Навіть архіви ельфів не зберегли точних координат чи ориєнтирів. Зрозумівши, що більше він не потрапить сьогодні у світ снів, хлопець зібрався та вийшов з кімнати.

  Час спливав і Нік мав відправлятись до володінь Бронека. Він вийшов з резиденції та направився до кварталу майстерень. Пройшовши повз кількох зазивачів, що рекламували різних майстрів, він увійшов до вже знайомої, невеликої будівлі, в якій працювали кілька майстрів.

  - Доброго дня митці! Як моє замовлення? - Нік обвів всіх присутніх поглядом. Він здогадався, по їх вигляду, що вони працювали кілька діб без відпочинку. Навіть майстрині були виснажені. - Ви що, подуріли?! - Нащо ви так себе виснажуєте?

  - Доброго дня пане Тоарен! - з широченою посмішкою привітав його старший майстер. - Завдяки Вам ми знову можемо займатись своєю справою. А ті креслення, що Ви нам дали - це неймовірно! Якщо Ви дозволите, ми б хотіли...

  - Пізніше. Як замовлення? - Нік почав дратуватись. Ці фанатики артефакторства отримали його креслення, що стало для них справжньою дозою якоїсь наркотичної суміші.

  - Все готово! Як Ви і замовляли. Перевірте, якщо бажаєте! - старший майстер Сірно виглядав дуже задоволеним власною роботою, від чого Нік відчував себе не комфортно перевіряючи замовлення: пара конденсуючих фляг, накидки з температуростабілзуючими властивостями, фільтруючі маски, хоч під водою дихай... і останнє... - те, що він назвав "крилами вітру"...

  - Все гаразд? - стурбовано поцікавився Сірно, відволікаючи хлопця від цих творів мистецтва. Як виявилось, хтось допрацював його артефакти, вирішивши деякі проблеми з розподілом Сили і стабілізацією основи артефактів.

  - Я бачу ви відхилились від креслень. Хто вніс зміни? - Нік був у захваті, якщо тут є артефактор такого рівня...

  - Що? Ні. Ми б не посміли... невже... Зорька! Негайно сюди! - на дике вопіння старшого вийшла дівчинка років п'ятнадцяти. У брудному лахмітті, на обличчі сліди кіптяви та бруду. Великі зелені очі та правильні риси обличчя разом зі знайомою формою вух - видавали у ній ельфійську кров.

  - Ти що, знову полізла у артефакт клієнта? Скільки разів я казав тобі не чіпати те, що замовили клієнти?! - щосекунди старий майстер розпалявся, а Зорька все більше червоніла.

  Врешті вона не витримала:

  - А що було робити, коли Ви переплутали полярності потоків? Особливо на щитовому артефакті! Він би не спрацював, або ж взагалі б вибухнув у найвідповідальніший момент!

  Від такої тиради, старший навіть втратив дар мови. Після чого проричав:

  - Як ти смієш звинувачувати майстрів у недбалості і непрофесійності?! Ти навіть не підмайстер! Просто служка при майстерні! - він навіть замахнувся, аби вдарити дівчину, а Зорька вперто дивилась йому у очі.

  Нік спостерігав за всім не вмішуючись, врешті це були внутрішні розбірки.  Далі сталося те, чого ніхто не очікував...

  Дівчина відштовхнула здорованя та втекла, перш ніж хоч хтось встиг усвідомити що сталось.

  - Отже, майстер Сірно... Оскільки так сталося, то я заберу артефакти і оплачу половину від раніше заявленої вартості. Врешті, ви не виконали моє замовлення як належить. - хитро посміхаючись, Нік дивився на старшого майстра, що хотів було почати суперечку, але зрозумів, що втратить більше, тому вирішив мовчки кивнути.

  Нік забрав артефакти, вийшов з майстерні і одразу відправився до глухого провулку де наразі сиділа вже знайома особа.

  - Отже, ти - Зорька?.. Яке цікаве ім'я. - на звернення Ніка дівчина підскочила та панічно, поглядом, почала шукати шляхи втечі  з провулку...

  - Якщо у вас є нарікання, то виставляйте їх майстрам! Це вони зробили деякі помилки при створенні ваших речей! - Зорька відступала поки не уперлась спиною у стіну та здавалось, почала панікувати ще більше.

  - Заспокойся! Я тобі не зашкоджу! - Нік привітно посміхнувся та сів на купу дошок біля стіни. - Мене більше цікавить - хто навчив тебе артефакторству?

  - Батько!.. Він багато знав про це... І був видатним майстром!.. - відповіла Зорька і почала потроху заспокоюватись.

  - То чому ти працюєш тут, із цим йолопом? - кивнувши у сторону майстерні Нік запитав, підмигнувши дівчині.

  - Та майстри вони хороші, а помилки в кожного трапляються. Та і куди мені ще йти?  Там хоча б годують, та не б'ють через мою... зовнішність... - дівчина злегка знизала плечима.

  Стало зрозуміло, що Зорька вже бачила і інше відношення до себе. Мабуть в попередніх господарів було не солодко. Тож вона вже звикла до такого і те, що майстер накричав на неї, не так вже і страшно.

  - А мої батьки... вони... - продовжила дівчина та зразу змовкла, хоча і так все було зрозуміло .

  - Ясно. Отже, в мене є до тебе пропозиція. Переїдеш жити до маєтку, будеш працювати з клановим майстром! Дах над головою і гроші гарантую, ну і їжа звісно. - Нік щиро посміхнувся, але від відповіді скривився, як від лимону.

  - Ні! Дякую. Знаю я ваші обіцянки кращого життя. Краще вже тут... - Зорька відсторонилась подалі.

  - Що ж, справа твоя. - хлопець встав та зібравшись вже піти, повернувся, - Якщо все ж передумаєш, можеш прийти до маєтку Тоарен.

  Перш ніж Зорька відповіла, Нік зник. Дівчина залишилась сама. Присіла на те місце де сидів хлопець. Під ногами, в траві, щось блиснуло. Зорька придивилась, взяла в руки. Це була одна з запонок, Нікова прикраса. Вона їх помітила ще в майстерні...

  *  *  *

  Повернувшись до маєтку, у своєму власному кабінеті Нік застав гостю, його чекала Еллі: