Спадкоємець Шторму: таємниці Ростару

падіння у темряву

Хлопець спостерігав, як його дружинники пов’язали кількох невдах та дивувався: «якого було до мене бігти? Із цими бовдурами впорались би навіть цуценята». Напади розбійників звична справа коли приходить новий граф на землі. Проте варто йому дати відсіч, як вони розбігаються. «Ніяк не вгамовуються. Добре що в нас шахта є», думки хлопця постійно перескакували з однієї теми на іншу. Останнім часом через загруженість, йому робота навіть снилась і єдиним світлим промінчиком була Еллі. «Отже, коли все скінчилось можна повертатись до замку…». Нік розвернув коня та разом з двома дружинниками галопом понісся до замку. - Графе! То коли нам весілля чекати? Гас вже почали дружини питати… скоро за кліщі візьмуться. - один з дружинників почав веселу, як їм здавалося, розмову. - Тільки пару тижнів пройшло. Як тільки - так одразу! І взагалі, Ернаре, ви моя охорона, чи де? - Нік почав дратуватись. Цих бійців він особисто набирав і разом з ними вигнав не одну банду зі своїх земель, «але певні межі треба провести… інакше зовсім знахабніють», з такими думками, хлопець повернувся до замку і шоковано застиг: вся обслуга лежала на землі, крові чи слідів боротьби не було, принаймні тут... - Непритомні. - другий дружинник скочив з коня та перевірив одного з бідолаг. - Ярий, Ренаре - не розслаблятись! Це може бути напад. Ренар за підмогою! Щоб привів усіх, крім караульних. - Нік віддавав розпорядження та сам дивувався, як він відрізняв цих двох, у обладунках вони виглядали як бализнюки. Викинувши пусті думки, хлопець схопився за Торана’р. Знайомі відчуття знову поглинули його. Ренар за цей час вже зник, але Нікові було явно не до того… - Щось тут не так… Хлопець відчув, як його серце немов стисло льодяною рукою. Не звертаючи увагу ні на що, він кинувся до тронної зали. На відміну від усього замку, де люди лише спали, тут було видно сліди боротьби: підпалені меблі та плями крові. Пішовши за цими слідами, хлопець кинувся до фігури, що лежала у цілій калюжі крові… - Еллі! Ні!.. Будь ласка Еллі! Ні!!! - його голос розносився луною по всьому замку. Все що він відчував – це порожнеча і неймовірний біль. Неначе хтось вирвав йому серце... Він і сам не помітив що плакав. Сльози розмивали його погляд. Втім йому було байдуже до всього світу зараз. Тому він і не помітив, як його оточили з десяток людей у балахонах та з посохами дивного вигляду. - Навіть такі монстри як ви - здатні плакати? Дуже цікаво. Отже я був правий! Радій! Ти станеш зразком! Зразком для тих, хто піде проти мене! Надто багато було вам дозволено, але тепер… тепер ми контролюватимемо вас. А ті хто не підкоряться - загинуть! - голос з під маски зловтішався своїми діяннями. Проте Ніку було байдуже до нього... Зараз він бачив перед собою лише холодну дівчину, що тримав на руках. Але варто було йому осмислити почуте, як лють поглинула все навколо. Нарешті він звернув увагу на оточуючих та помітив якогось дивака у золотій масці. Він намагався щось сказати навіть кричати, але Нік просто відправиви його Орданом подалі. Намагаючись зробити крок, хлопець помітив, як його ноги неначе були окутані чимось, що виходило з дивного кола на підлозі. Це коло оточувало його і здавалося, почало світитись у такт з ударами чаклунів по краю кола. І з кожним ударом сили покидали хлопця. Навіть Торана’р був далекий як ніколи. - Ви дійсно чудовиська! Давно потрібно було вас почати дресирувати! - з під золотої маски почали сочитись краплі крові. А Нік, тим часом, все більше був окутаний дивними мотузками, що вже зкували його руки. - Я знайду тебе! І ти пожалкуєш… пожалкуєш, що зв’язався з моєю родиною! - Нік вперше заговорив з цим покидьком. І його останні слова шокували усіх. Тон, та вираз обличчя, та й сам голос врізались у пам’ять всім учасникам цього дійства.

Нік відчував порожнечу… Йому здавалося, всередині нього не залишилось нічого живого… лише холод, біль та спустошення… Як всередині так і навколо нього. Він оплакував своє кохання. Після того, як його затягло до того дивного кола, він не відчував Потоку, а мотузки все сильніше його зв’язували. Втім, хлопець не помічав цього… Через, мабуть вічність, Нік знову відчув, як його тягнуть кудись. Неначе маріонетку за мотузки. Його кидало зі сторони у сторону, але це не варте було уваги, у порожнечі складно кудись вписатись лицем… Це продовжувалось кілька хвилин, після чого він побачив світло… неначе у тунелі. Не маючи змоги протистояти він лише приготувався до падіння, але раптом, він опинився у білій кімнаті. Позаду нього стояв якийсь агрегат, що тримав отвір, через котрий він пройшов, відкритим. Люди у білих халатах щось кричали за склом, незрозумілою мовою. Але Нік знову поринув у недавні спогади та ледь не заволав від відчаю… Для нього пройшло лише кілька хвилин після тих подій. Хоча цим людям очевидно було відверто начхати на його почуття. За хвилину отвір у просторі зачинився і в кімнату зайшли кілька людей у дуже дивних костюмах. Ті костюми були обладнані трубками та повністю закривали тіло, а на обличчях були маски чимось схожі на його артефакти. Але більше його здивували предмети, що вони тримали у руках. Це були якісь дивні трубки з руків’ям як у арбалета. Це було останнє, що він запам’ятав перед тим, як світ затягнуло темрявою… Прийшов до тями Нік прикутий до ліжка. Руки були зв’язані неначе рукавами. Навіть його голову зафіксували. Втім його це не хвилювало. Нік відчував неначе щось зламалось у ньому і все чого він бажав - забуття... Раптом його ліжко стало вертикально, явно за допомогою якихось пристроїв. Перед собою Нік побачив сивого чоловіка з божевільним поглядом. - Нарешті прийшов до тями? Що ж дуже добре! Розумієш, ми дуже давно шукали когось такого, як ти. За твоєю допомогою ми створимо надлюдей! Таких, як у давні часи! - сивий все більше розпалювався під час своєї промови. - Колись, дуже давно, такі як ти, влаштували справжній катаклізм! Навіть ландшафт цього материка деінде змінився. Через що, як я розумію їх і винищили. Але тепер… ми створимо армію! - сміх був аж надто божевільним. Нік не знав чому він розуміє мову цього психа, але йому було байдуже, тому в черговий раз він відключився.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше