Спадкоємець Шторму: таємниці Ростару

Арена штучних гладіаторів

 

Повідомлення, що йшло через ЕРП, було сповнене тривоги. Всі знали, що це означає... принаймні для Ольди. Нік прискорився. Дівчина його дратувала своїм відношенням та поведінкою, але такої долі нікому не побажаєш. Хлопець пронісся через табір до намету голови, біля котрого вже зібрались усі члени клану не дивлячись на дощ та холод. Він пройшов крізь натовп людей, що стояли біля входу, та зайшов всередину, де вже зібрались всі, хто міг вести пошуки. Загалом це були «мисливці», хто вже більш менш відклигав після травм. - Нік! Нарешті ти тут. Ти знаєш що сталося? - Робен нервово споглядав карту місцевості, він навіть не подивився на хлопця. - Зв’язок з Ольдою перервався коли вона була біля кишені з ТК, на півночі. Знайдіть її! Чого б це не вартувало, інакше… ви самі все знаєте. - Ясно бос! Але така злива вже стерла всі сліди. Можливо… - один з «мисливців» вирішив попередити, що це майже неможлива задача. У такій ситуації дівчина майже приречена. Всі це розуміли і говорити про це у голос не було необхідності. - Нік! Я знаю, що у вас були не найкращі відносини... і контракт добігає кінця… але будь ласка, знайди її! - Робен ледь не благав. Нік не дуже цікавився відносинами у клані, але всі вони готові були на все заради своїх і це йому подобалось. Хлопець лише кивнув. Північна «кишеня» була одна і знаходилась недалеко від табору. Дістатись туди швидше було пішки. Місцевість не дозволяла розігнати «ходака». Проте, коли «мисливці» почали обговорення, як саме проводитимуть пошуки, він мовчки вийшов з намету та підняв обличчя до неба, що щедро заливало землю водою… Нік згадував, як у подібну погоду вони з Еллі грілись біля каміну… Біль знову нахлинула погрожуючи затопити його розум... Все навколо неначе пофарбувалось у сірі кольори... немов всі фарби зтерли. А посеред всього цього, ходила дівчина… Чорне волосся, немов зіткане з полотна нічного неба… Знайома хода та зріст. Все це змусило хлопця погнатись за нею. Нік не розгядав дороги, він біг за дівчиною, що сміялась, тікаючи від нього… Цей сміх, що знайомими срібними дзвіночками розносився лісом, змушував його лише прискорюватись. Втім дівчина весь час вислизала, навіть не дозволяючи йому наблизитись до неї. Через якийсь час вона нарешті зупинилась, на тому самому місці, де зникла Ольда. - Можливо досить вже чіплятись за минуле?! - до болю знайомий голос, настільки шокував хлопця, що він подумки подякував Творцю за цей дощ, а тим часом, дівчина повернулась до нього обличчям… - Тобі варто рухатись далі! Чи ти так і збираєшся все життя карати себе за те, що було не у твоїй владі?! - Еллі... я... не можу!.. - голос Ніка зривався, а у голову взагалі не йшли жодні слова. - Я знаю! - дівчина посміхнулась. - Я все розумію! Але я не хочу аби все твоє життя було отруєне тим, що сталося зі мною... - дівчина спиною оперлась на чорного стовпа, що дуже контрастувало з її білим одягом. Дуже скоро все поринуло у темряву. Через хмари не було видно світла зірок чи лун. Втім дівчина запалила світляка. - Чи ти думаєш, я б хотіла аби ти страждав все своє життя? Слова Еллі вдарили по ньому. Він не знав що відповісти. Весь цей час, він жив лише жагою помсти та болем… І якщо в нього забрати це, то що залишиться? - Саме тому ти маєш продовжувати жити! Не дивлячись ні на що. Що ти робитимеш після помсти? Чи зможеш ти жити після досягнення мети, що наразі спалює твою душу? - І… Що мені робити? – Нік відчайдушно шукав відповідей. Він нарешті зрозумів, що вона має на увазі. - Те, що вмієш краще за все. - тепла посмішка немов зігріла постраждалу душу хлопця. - Продовжуй жити так, як жив до нас! - дівчина почала зникати, немов розчиняючись у краплях дощу. - Будь тим, перед ким навіть послідовники темних вчень тремтять від страху! Тим, хто здолав навіть Умбраса! Тим, хто вирвав мене з полону та подарував щастя! Будь собою!.. - дівчина остаточно розтанула разом зі світляком. А тим часом, все це місце почало освітлюватись безперервним потоком блискавок десь у верхніх шарах хмар… Нік стояв на колінах та ледь не плакав. Вся ця розмова стала для нього полегшенням

Неначе хтось нарешті закрив рану, що постійно приносила страждання… Проте біль все ще був присутній. Нарешті заспокоївшись, хлопець почав оглядати місце де він зупинився. Це був північний «стовп». Саме тут в останнє була Ольда. Тому Нік зосередився. Оглядаючи це місце, він задіяв все, навіть деякі Форми, що полегшували пошук слідів. Нарешті одна з таких Форм дала відгук, малюючи перед очима хлопця немов прозору, майже примарну димку… «Судячи зі стану сліду, він скоро зникне». Нік вже біг крізь ліс звіриними стежками, проламуючись через зарості чагарників.

* * * - Так пощастило нам з цією кралею! Ми розбагатіємо! Мерзенний сміх, особи жіночої статі, змушував Ольду нервувати. Її зв’язали такою кількістю мотузок, що ними можна було б втримати і дракона. Ольда намагалась вирватись – безрезультатно… Це дуже смішило її викрадачів. - Ти не бійся! Може тобі і сподобається! Врешті, всі наші кралі проявляли спротив… - продовжила особа, за маскою та шоломом якої, не було видно обличчя. - Але потім розуміли своє місце! Сміх викрадачів різав вухо, що вселяло відчай у серце Ольди. Їй на шию натягли якийсь ошийник і варто було їй зробити хоч щось, що не подобалось цим покидькам, або ж заради забави, її одразу било струмом. Дівчина розуміла, якщо вона не втече - її чекає участь, що гірше за смерть. Вже кілька годин її тягли немов якийсь трофей. Прив’язану за руки і ноги до міцної палиці довжиною у пару метрів. - Так, продовжуємо! Щось мені не спокійно!.. - жінка плеснула в долоні, тим самим змушуючи загін, що складався з десятка людей, підхопитись та взятись за кінці палиці, до котрої була прив’язана Ольда. - Нас переслідують? - грубий голос одного з викрадачів змушував дівчину трястись від холоду та страху. - Не знаю. Але треба поспішати! Ольду несли ще кілька годин. Виймаючи кляп тільки щоб напоїти. В перший раз вона намагалась закричати, але розряд швидко показав їй, що не варто намагатись перечити цим людям. Кожна зупинка була коротшою за попередню, що врешті штовхнуло дівчину у прірву відчаю… - Ось цей погляд я обожнюю! Зрозуміла нарешті, що ти тепер наша власність? - сміх був мерзенний… навіть хітливий… Ця жінка явно була психованою. - Ти не бійся! Скоро ти зрозумієш, що ми тобі зробили послугу. Ольда помітила, що дощ скінчився, точніше він перестав лити на неї. Вони явно зайшли до якогось приміщення, або печери. Пройшли ще кілька метрів та опинились у ліфті, що спускав їх кудись під землю. За хвилину Ольда зажмурилась. Надто яскраве світло вдарило по очах. * * * Нік біг на межі фізичних можливостей свого тіла, постійно накачуючи м’язи Силою. Він знав, що наслідки будуть дуже неприємні, але часу на вагання не було. Він відчував, що наближається. Слід, котрий показувала Форма перервався ще кілька хвилин тому, але на мокрій землі було добре видно сліди цілого загону. До того ж, двоє явно несли щось важке, їхні сліди були більш глибокі та ще й видно було, що вони постійно змінювались. Отже сподіватись на втому «тягачів» було марно… Втім це не зупиняло хлопця. Нарешті він досяг кам’янистої місцевості, де прочитати сліди вже було не так легко. Нік освітлював шлях перед собою світляками, що стелились понад землею ясно показуючи йому сліди до цього часу. Оглядаючи місцевість, хлопець ледь почув тихий сплеск позаду себе… * * * Ольда шоковано оглядала місце де її виставили на огляд. Це була арена, велика... І було багато глядачів… Перед тим, як прив’язати її до помосту, на котрому вона зараз стояла, прив’язаною руками і ногами до кілець у підлозі, її перевдягли у дуже відвертий наряд… - Пані та панове! Сьогодні в нас є спеціальна здобич! Ельфійка! - чоловік, що вийшов за її спини був одягнений у смокінг, а на обличчі була маска, як і на всіх інших гостях. - Чорне волосся з білим чубчиком! А яке личко та фігура! І, що найцікавіше, вона ще не вихована! Ви маєте всі шанси зробити з неї кого захочете! Слухняність гарантується цим прекрасним пристроєм. - ведучий натиснув на пульт та крізь тіло дівчини пройшов розряд, що змусив її закричати, хоча за секунду все закінчилося… - Чую!.. Чую, що ви зацікавлені! А тепер нехай почнеться дійство! Виставляйте своїх чемпіонів! Її доля вирішиться переможцем! По обличчю Ольди текли сльози... пекучі та гіркі… Вона подумки молилась та благала, щоб хоч хтось врятував її... Щоб все це виявилось лише сном... жахіттям. Хоча вона і розуміла марність подібних надій. А тим часом, на прямокутній арені під нею почалось криваве дійство… Бійці виходили один за одним представляючи своїх винаймачів.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше