Спадкоємець Шторму: таємниці Ростару

Буря

*  *  *
Кісара знаходилась серед протестуючих... хоча вже краще було сказати - серед бунтівників. Наразі їх відтисняли загони синтохумів, котрі, судячи з кількості загиблих та поранених, отримали наказ діяти без жалю.  Очевидно, що мер не бажав втрачати владу і намагався втриматись, навіть якщо втопить все місто у крові.
 Пошуки Ніка, після подій у мерії, не дали жодних результатів, саме тому жінка вирішила виняйняти одноокого, котрий і розкопав компромат та виклав його у міську мережу... А тепер, Кісара вимушена притискати ногу пораненому, аби він не стік кров'ю. Тим часом синтохуми проривались все ближче... 
 - Що там в дідька коїться? - бунтівники, що наразі знаходились поряд, відреагували на черговий вибух. Здавалося їх обстрілюють з важкого озброєння, але за хвилину все скінчилося... 
 - Нейдар з найманцями поки що їх стримують, але чи надовго я не знаю! - відповідь Кісари здавалося натягла тіні відчаю та якоїсь смертельної рішучості. - Ще більше ускладнюють ситуацію люди, котрі стали на бік мера! 
Кісара ледь встигла договорити, коли заблоковану підручними матеріалами та мобілями вулицю, прорвали синтохуми у формі спецзагонів... 
 - Штурмовий загін?!

 *  *  *
 Нік біг так швидко як міг. Загони синтохумів спробували атакувати стадіон, але були просто знищені ще на підході рекрутами Карен та гвардійцями Ніка, котрий і гадки не мав, що вони  настільки рішуче налаштовані... Наразі ж, він взяв з собою Праму, Зегунда та Гвадру. Трецій з Гвінтою  та Розою залишились на базі та тримають оборону разом з рекрутами, і те що коїлось, явно шокувало хлопця... до цього дня, він ще ні разу не бачив подібного протистояння. Коли відчайдушні люди протистоять армії - це справжня бійня. Повсюди розкидані уламки барикад; палають мобілі та будівлі, а чорний, їдючий дим закриває сонце; разом з тим, тліючі частки розносяться вітром, утворюючи нові місця займання... Та найжахливіше те, що посеред того пекельного вогнища лежать тіла загиблих людей, а самі вулиці стали буквально червоними від крові... 
 - Це справжня бійня! Такого навіть Ветали не влаштовують, хоча тіл після їхнього нападу не менше... - коментар Гварди змусив хлопця відволіктись. Його зацікавило звідки в неї такі пізнання про вигляд міст після нападу блідих, але ту цікавість швидко довелось відкласти. 
 - Стояти! - беземоційний голос синтохума змусив всю компанію, як за командою, зупинитись та обернутись до джерела того голосу. Це виявився здоровенний синтохум повністю запакований у броню. Але найгіршим було те, що з усіх сторін до них вийшли подібні йому. 
 - Це штурмові синтохуми. Їх спеціально створювали для атаки укріплень, або знищення ворога... - коментар Прами змусив хлопця стиснути кулак, втім він зробив глибокий вдих та розслабився. 
 - Ви знаєте що робити. Чим менше буде подібних, тим простіше буде людям... - відповідь Ніка змусила супроводжуючих його гвардійців лише кивнути. 
 - Про що ви там шепочетесь? У нас наказ - арешт, або знищення на місці всіх протестувальників. Тому підніміть руки до гори та очікуйте поки вами займуться... 
 Закінчити фразу він не встиг, Зегунд просто піджарив його червоним розрядом. Інші ж синтохуми одразу почали рух, втім їх це не врятувало. Розряди блискавично посипались один за одним піджарюючи штучних, а їхня зброя, що вважалась найкращою у місті, не змогла навіть поранити цих людей. Врешті захисні Форми - Нік ставив майже миттєво...

- Що там за гомін? - питання Ніка потонуло у мовчанні, оскільки ніхто не знав що коїться по ту сторону барикад.

 *  *  * 
 Кісара спостерігала як люди, озброєні тим що попало під руки, кидаються у бій проти гарно оснащених синтохумів. Жінка відвернулася, прекрасно розуміючи що там наразі станеться. Можливо це було і не важливо по відношенню до тих сміливців, але змусити себе дивитись на їхню смерть вона не могла. Звуки бою ставали все гучнішими, що явно було ознакою запеклого протистояння, аж поки все не перервало якесь тріскотіння та звук схожий на грім. Жінка шоковано повернулась та розплющила очі, очікуючи побачити розкидані тіла поплічників та підступаючий загін штучних... Але те, що вона побачила, шокувало її куди більше: штурмовий загін був розкиданий немов ляльки, причому декому з них явно не вистачало запчастин, полум’я розповсюджувалось досить швидко, тож палаючий жар, що розносився по окрузі вітром, складав враження нічного жахіття. Але найбільше її шокувало інше: знайомий хлопець стояв на уламках барикади в оточенні явно незвичайних людей, по його тілу постійно бігали блискавки, а палаючий жар домальовував картину... 
 Жінка навіть не одразу помітила що хлопець дивиться на неї. 
 - Не очікував тебе тут знайти. Що ти тут робиш? Я думав ти поза містом. - його питання змусило Кісару прокинутись від оціпеніння, у котрому вона перебувала з моменту появи хлопця, вона навіть не помітила як він підійшов. 
 - Ви ще не дуже освідчені в тому як працює це місто. Я сподівалась вам допомгти... але здається спровокувала локальний конфлікт... - винувато промовила жінка.

- Ну принаймні цей конфлікт дав людям можливість. -відповідь Ніка була неочікуваною. Здавалося, що перед нею знаходився зовсім інший чоловік. Жінка намагалась збагнути причини змін людини перед нею, але ситуація, котра весь час змінювалась, вимагала більшої уваги… 
 - Отже, що зараз коїться... всюди? - хлопець намагався збагнути що відбувається, адже судячи з усього, у місті  почалась справжня бійня: всіх проти всіх. І єдина, хто міг пояснити хоч щось, стояла поряд. 
 - Нейдар стримує штучних по головній вулиці. Група добровольців наразі десь на Мерській. Зв’язку з ними немає вже годину... По всьому місту йдуть постійні сутички, і що де коїться майже незрозуміло... - відповідь Кісари змусила хлопця здивуватись, що було видно за його бровами, котрі поповзли вверх, намагачись сховатись на лобі. 
 - Мерська вулиця? Це взагалі де? - Нік погано орієнтувався у місті і навіть не подумав вивчити назви вулиць, втім Кісара просто вказала в сторону вулиці, що перпендикулярно примикала до головної зліва. Оскільки над містом вже клубився дим від пожеж, від чого було неможливо зрозуміти час, то самі пожежі стали ледь не єдиним джерелом світла, від чого скаладалося враження, що люди опинились в чиємось жахітті. 
 - Гварда, Зегунд - ви на Мерську! Ми з Прамою до Нейдара. Дізнайтесь що сталося з тим загоном та повертайтесь. Якщо будуть живі - витягайте та доставте сюди. Нехай місцеві їм допомагають. - голос Ніка розносився по тій частині вулиці, де закріпилися люди. - Нехай допоможе нам Творець!.. - вже тихіше промовив він, рухаючись у сторону, звідки долинали звуки, котрі змушували тремтіти всіх присутніх... 
 *  *  *
 Нейдар спостерігав за черговим загоном синтохумів, котрі обережно рухались у сторону їхніх позицій, явно очікуючи засідки. Чоловік підняв руку та різко опустив, даючи знак своїм найманцям. Плазмові снаряди спровокували вибух, закладених заздалегідь сумішів, що знищило черговий загін штучних... Командир найманців дуже добре знав як варто боротись з подібними загонами, тому йому вдавалося вже кілька годин стримувати тих, як їх назвали його люди, «болванчиків» - без втрат. Головною причиною тому, була постійна зміна позицій та непомітність. Ця тактика працювала проти будь якого противника. 
 - А я думаю, чого це "ляльки" все ще тут всіх не зачистили?.. А тут в нас організований спротив! Непорядок. Ваше місце під ногами вищих істот! Нас! - голос сповнений люті та зневаги, у купі з поглядом, котрим володар цього голосу демонстрував своє відношення до всіх людей без винятку, змусив найманців підняти голови. 
На перевернутому на бік фургоні, що своїми габаритами перекрив половину вулиці, стояв чоловік у супроводі дівчини. Обидва були одягнені у чорний одяг, що ще більше підкреслювало їхню бліду шкіру. Здавалося, що вони ніколи не бачили сонця.
 - Поклоніться нам! І ми збережемо вам життя! 
 Нейдар,спостерігав за цими двома, та вельми холоднокровно передавав розпорядження пошепки. Він і досі не знав хто це такі, але вже відчував неясну тривогу, котра нагадала йому ситуацію у одній конкретній лабораторії... «Цікаво, якби він був тут, хто з них переміг?». Це були його останні думки перед тим, як йому подали сигнал, що все готово. 
 - Я не знаю хто ти! Але людей, що називали себе вищими істотами я бачив! І тому можу сказати лише одне: вони не були достатньо розумні, аби зрозуміти коли варто стулити пельку та відступити! 
 Відповідь Нейдара явно розлютила обох «блідих». Втім чоловік не став очікувати їхньої відповіді, схопив плазмостріл, та закинувши цей агрегат на плече - вистрілив у незваних гостей. Разом з тим, його бійці просто почали організовано відступати через вже зруйновані будівлі та підготовлені коридори. По факту вони створили справжній лабіринт на цій вулиці.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше