5 Настя

До мене доносився запах диму, але скоро його розвіяли сильні пориви вітру. На ліс опустились густі сутінки, темні, морозні. Ноги почали німіти першими. За ними голками під шкіру входив мороз в руки, і вони теж спочатку горіли, а потім втратили будь-яку чутливість. Так само як і щоки. Уявити не могла як моя родичка витримала цілу ніч в лісі.
Я намагалась слухати звуки, щоб не концентруватись на власних відчуттях. От вітер завиває у вітті, от скрипить гілка, дзвенить на морозі. Десь крикнув звір, не зрозуміло який і чому.
Очі почали злипатись, хотілось невимовно заснути, заколисаній шепотом віхоли, і просто забути про все як страшний сон.
За мить стало вже і не так холодно, перестали цокати зуби, а тіло здригатись та тремтіти. Наче тепла ковдра оповивала мене, і міріади сніжинок, що сипались з гілля на мене видавались теплою попоною. Я важко зітхнула, випускаючи клубок пару з рота, подивились сонними очима на візерунок, наче люльку розкурила.
Повіки стали такими важкими, що втримати їх стало не сила. Але спати було не можна. Хоч і хотілось. Задерла голову до гори, випрошуючи у неба сили. Небо вражало — між віттям дерев виднілись зорі. І всі такі здорові, ясні, з кулак розміром. Здавалось вони так близько, що зараз зачепляться за крони дубів і посиплеться мені під ноги.
В серці закрутилась хурделиця, і зірки почали танцювати з нею в такт. Не хочу засинати. І помирати не хочу. Де війт з селянами? Барон Вєльський давно поїхав в теплу корчму. Мене ж обіцяли забрати. Де всі? Де мій порятунок? Крижинки в грудях цокотіли, немов кришталеві дзвоники. Хочу порятунку. Негайно.
Будь-якого. Тепла хочу, узвару гарячого, подушку, жарко натоплену піч... З усіх сил мріяла про це, відчуваючи що наче і справді ставало тепліше від власних думок. Виберусь з лісу живою, то вина гарячого вип'ю.
Навколо мене почала крутитись поземка, підіймався сніг вкутуючи мої ноги, покірний моїй магії він створював навколо мене наче теплий плед. Скручувався в сукню, ластячись крижаним мереживом до тіла.
Щось гучно тріснуло поруч. Заіржали коні. Я ледве не втратила свідомість від полегшення — от і війт з мамою моєю за мною приїхав. Я витримала.
На галявину виїхав кінь. Те, що це не з села, стало очевидно як тільки я змогла роздивитись в несподіваному синюватому сяйві того коня. Біла грива розвивалась на вітрі, і сам коняка був білосніжний, тонконогий, витончений, ніби скульптура. Ні у кого з наших в селі таких коней не водилось.
Кінь тягнув сані.
- Кликала мене, дівице? - з саней на землю зліз дід. Вкутаний в важку шубу, він сперся на палицю, і підійшов до мене ближче. Я хотіла б відповісти, але язик наче примерз до піднебіння. Тому я тільки кивнула. І благально подивилась на старого. - Бачу що кликала.
Старий махнув рукою і пути на моїх руках осипались льодяними скалками. На ногах я не втрималась — ті підігнулись, я впала в сніг, моє вбрання розсипалось на окремі сніжинки. Руки заболіли, коли холод торкнувся подряпин.
- Сама йти зможеш? - дід простягнув мені руку у візерунчатій рукавиці. Я обперлась на неї. Хотілось тепла, але біля старого здавалось ще холодніше, ніж було навколо. А думалось, що той холод я вже не зможу відчувати.
Крок за кроком я підійшла до саней. Ті ніби підсвічені з середини, іскрились кришталевими узорами на сріблі. Дорога і незвична річ. В середині сані виявились вислані світлим хутром.
- Ну потерпи, онуко, потерпи, - пробурчав старий, погладжуючи довгу сиву бороду. Він допоміг мені влізти на лавку, вкрив зверху накидкою, важкою, м'якою. Тіло поволі знову почало тремтіти, коли до нього почала повертатись чутливість. - Скільки років не було подібного, - бурмотів дід, беручи віжки. - Думав люди вже і забули про відбір...
Він смикнув повіддя. Задзвеніли дзвоники на шиї у коня.
- Ннно! - гаркнув на коня, і той потягнув сані. Ми виїхали з лісу, швидкість стала збільшуватись, я примружила очі, відчуваючи тільки голки болю по всій шкірі. А коли знову розплющила їх то зрозуміла, що зорі стали ще ближчими. Я озирнулась навколо — ми не їхали дорогою до села. Над головою став більшим місяць, блискучий, наче скляний, він виблискував на відстані простягнутої руки. Обережно визирнула з саней — в місячному світлі далеко під ногами виднілись поля, ліси, невеличкі скупчення жаринок — села, здогадалась я. Ми летіли високо в небі, і тільки дзвоники на конячій шиї та шум вітру супроводжував цей рух.
Я гірко усміхнулась. Все що відбувалось було, очевидно, сном. Отже, насправді я сплю, під дубом в лісі. І ніхто не поспішає мені на порятунок. В кутиках очей стало гаряче, так гаряче, що аж обпекло. Я шморгнула носом.
- Ти там наче плачеш? - зиркнув через плече дід. - Поспи краще, красуне. Всю ніч нам їхати.
Він махнув рукою в мій бік, і на повіки знову накотила втома. А чом би і не поспати далі. Якщо я і так сплю? Я хмикнула, стираючи сльози з очей. І справді прикрила очі, пригріта в коконі з хутра, яке теж мені снилось.
Стало тепло-тепло, затишно, спокійно. Віхола в грудях вляглась, приспана чарами, розпач відступив.
- Ну вставай, дівице, приїхали! - хтось торсав моє плече, змушуючи розплющити очі. Я потягнулась, відчуваючи як мені м'яко і тепло. Вилазити з-під ковдри категорично не хотілось. Майнула думка проспати весь ранок. Але чоловічий голос не відступав, змушуючи мене прокинутись.
Тож я піддалась на ці вмовляння. Розплющила очі, і різко сіла усвідомивши, що мій сон геть і не сон. Навколо мене кипіло життя — кури кудахтали, гоготіли гуси, десь корова мукала. Жіночий голос гучно гукав:
- Ціп-ціп-ціп!
І пахло — димом, хлібом, що щойно з печі, худобою.
Я озирнулась, здивована до крайнього ступеня. По всьому виходило, що і я і сані з дивовижним білим жеребцем, знаходимось на задньому дворі якогось помістя. Спочатку я побачила збиті з суцільних колод сараї, високі дерев'яні стіни за ними. А потім озирнулась і взагалі розгубилась — над мною тягнувся до неба вежами справжній терем, зроблений з колод, таких світлих, що здавалось вони вкриті шаром криги, бо ще і виблискували на сонці.
- Ну ходімо дівиця-снігуронька, тільки тебе і чекають всі, - дід з білою бородою усміхнувся в вуса.
- Це я — снігуронька? - вичавила з себе я, шокована і зверненням і тим де я опинилась.