Розділ 7

- Мес...

- Ми й не помітили, як хтось зайшов у роздягальню. То була Нат. І... Вона його знає?

- Нат? Це правда, ти?

- Привіт, демона! - Вони обнялися, а ми всі з шоком дивилися на це.

- Ее... Хлопці, може, ви поясните, що відбувається?

- Так звісно. Наталі одна з Охоронців.

- Месс, поясни з нормального. - я вже починаю злитися.

- Існує клан Хранителів грані між світами.

Усі мовчали.

- Значить, ти, Нат, знаєш, хто я, хто всі?

- Знаю, Владико. Віторі теж Охоронниця.

- Ясно. Скажи, як давно ти знала, що я не людина?

- З того моменту, як покрилося кров'ю твоє волосся.

Я кивнула.

- Я піду додому.

- Ріно, стій! - Ден нарешті отямився від шоку.

- Ріно, не ходи. Я відчуваю, що батько близький. Якщо він тебе знайде...

- То мені доведеться знайти нового радника.

Природно, я не нікого слухатиму. Я схопила сумку та пішла.

"Ріна, повернися. Це небезпечно!"

"Пробач, Дене. Але зараз мені краще піти."

Я вийшла за браму школи.

- Так ось якою ти стала ... - За моєю спиною прозвучав хриплуватий чоловічий голос.

Я різко обернулася. Біля воріт стояв чоловік років тридцяти, з темним не надто коротким волоссям, а очі були чорні, як смола. Одягнений зовсім не помітно: джинси та синій пуловер.

- Хто ти?

- Ооо, вибач. Я забув, що стер тобі пам'ять про себе.

- Абаддон. Що тобі потрібно?

- Значить, Мессорем тут... А ти стала гарною...

- Повторю питання: що тобі потрібно?

- Нічого такого. Просто повернися додому... І відмовся від корони.

"Ден!"

- Жалюгідний демон, невже ти думаєш, що якщо я відмовлюся від корони Ада, щось зміниться? Ти, здається, не зовсім розумієш, хто я.

- Дочка Смерті та Каїна, дочка Люцифера, єдина ідентична дияволові.

- І все? Хіба Смерть тобі не казала чия кров біжить у її венах?

- Ні.

- Смерть - донька Світла та Темряви, онука Хаосу.

- Ні. Ти брешеш. Цього не може бути!

- Може. Я спадкоємиця Хаосу. І не я одна.

Нарешті Ден прийшов.

- Привіт, Абаддон.

Деніель стояв позаду демона.

- Хто ще?

- Я, - сказав Ден.

– Що? Але як?

- Виявилося, я син Нюкти, богині ночі.

- І до речі, Абаддон, ти знаєш, що ми можемо тебе вбити тут і зараз? - І я із задоволенням це зроблю.

- І як же? - він усміхнувся, але тільки-но в моїй руці з'явився меч, на його обличчі відобразився переляк.

- Так це правда... Кір розповідав, як у тебе з повітря з'явився меч і як ти його перемогла. Але я не вірив, що це щось більше, ніж сили диявола. Адже Люцифер ніколи не використав усіх своїх сил.

- Я даю тобі шанс: ти можеш зараз піти та повідомити Кіру, що корону я не віддам і розкажеш йому, як поклявся мені у вірності чи…. Ти помреш тут і зараз.

- Якщо я прийду до Кіра з такими словами від мене і попелу не лишиться!

– Я обіцяю тобі свій захист.

- І як же ти мене захистиш?

- Дуже просто, тату.

- Месс! Іди! – я практично прогарчала ці слова.

- Мій любий сину, радий тебе бачити.

– Можна без люб'язності. Є спосіб зберегти демонові життя і вбити його зможе лише правдивий правитель Ада.

- І чому я маю тобі вірити?

- Можеш не вірити. Але я не дозволю тобі зіпсувати життя моїй сестрі.

- Як тільки вона дізнається, який ти монстр, особисто уб'є тебе!

- І я прийму її волю, вона моя Володарко!

- Здається я знаю про який спосіб ти говориш, Месс.

"Ріна, не смій! Це небезпечно!"

– Я принесу склянку. - і Мессорем подався назад до будівлі школи.

А повернувся вже з усією нашою дивною родиною.

- Що тут відбувається? - спитав батько.

- Нічого. Я вербую своїх підданих. І Абаддон люб'язно погодився допомогти нам в обмін на своє життя.

Месс дав мені скляну склянку.

- Що ти робиш?! - Дей зовсім не розуміє...

- Кров'яний щит. - Вимовила Полін.

- Мир, ти не повинна рятувати цього виродка.

- Ні, мамо, я винна. Він займає високу посаду в Аду. Входить до поради. І він єдиний наш шанс повернути все на свої місця. Дене, потримай склянку.

– Мені не подобається твій план. Але я тобі вірю.

Я лише усміхнулася. Через мить меч став невеликим мечем, і я розрізала своє зап'ястя над склянкою. Але то була не кров, а розпечена магма. Месс, мабуть, зробив щось зі склянкою, адже він залишився цілим.

- Дене, мені знадобиться і твоя кров.

- Навіщо?

- У нас обох тече кров диявола. Правити Пеклом будуть двоє. А отже, і закляття має бути цілим.

Він витяг руку, і я її розрізала. Його кров була майже чорною, і я не розуміла чому.

- У Нюкти теж чорна кров, але в молодості її було не відрізнити від людини. – втрутилася Смерть.

Ніхто з нас не промовив жодного слова. Склянка була наповнена, а наша кров не змішувалася.

Мессорем забрав склянку і направив її під сонячний промінь.

- Хай сонця промінь життя демона збереже, нехай вітри Хаосу віднесуть усіх, хто спробує демона вбити. Нехай пекельне полум'я випалить їх до тла. І лише кров'ю кров знищити зможуть.

Після цих слів склянка знову була в моїх руках.

- А тепер присягайся у беззастережній вірності.

Він опустився на коліно.

- Моя Володарко, я присягаюся служити вам.

- Принеси присягу нам обом. Мені та Деніелю – єдиному кровному синові Люцифера.

- Що? Син Люцифера та Нюкти? Мої володарі, вибачте мені. Я присягаюсь служити вам вірою і правдою, і якщо знадобиться віддати за вас життя.

- І знай, присяга демона Владиці буде виконана незалежно від бажання демона. - промовив батько.

- Про що ти?

- Цю присягу не можна порушити.

- Абаддон, йди додому. І зроби все, що потрібно. - Він випив весь вміст склянки.

- Так, Владико...