Розділ 2

     Намагаючись допомогти іншим ми надто часто віддаємо себе до останнього подиху. Від цього часом можемо згинути і самі. Але у кожного є те, що тримає на світі і допомагає іти далі.

    Ляна зрозуміла це коли скрізь в тяжкі моменти свого життя помічала блакитно – фіолетові квіти барвінку. Плетиво зеленого листя химерно вкривало землю, захищаючи її від лютих зим і шаленого сонця. А шепіт пуп’янків могли почути лише обрані.

    Дівчина спочатку не звертала уваги на цю милу і таку звичну рослину. Але з часом виявилося, що барвінок її ніби повсюди переслідував: то ненароком з’являвся на дорозі, якою вона часто ходила на роботу, хоч він ніколи раніше там не ріс, то на знайомих картинах нізвідки з’являлися його блакитні квіти, які ніхто інший не бачив навіть на фотографіях.

   Серце підказувало, що тут все не так просто. Запитати б у когось що це значить. Але рідних, які б могли розповісти чому це відбувається, вже не лишилося. Тож до усього потрібно було дійти власним розумом.

   Якось вночі їй наснилася матір, яка наказувала дістати стару скриню з горища і там шукати книгу, на сторінках якої вона знайде відповідь на усі свої питання. А барвінок буде її ключем.

   До дивних видив Ляна вже навіть звикла. Тож сперечатися і допитуватися чому потрібно вчинити саме так не зважилася. Лише заходилася витягувати драбину і пересиливши власний страх висоти вибралася на горище. Скриня стояла поряд з маленьким віконцем. Окрім книжки, на обкладинці якої був намальований переплетений барвінок, там лежали старі свічки, з темного воску, і хрест з молитовним намистом.

   Діставши усі ці нехитрі багатства дівчина обережно спустилася на землю. Цікавість перемагала страх, тож вона просто на лаві, що стояла на подвір’ї, почала роздивлятися речі. Але відразу ж зіштовхнулася з проблемою: зрозуміти, що написано в книзі, яка, до речі, виявилася рукописним заповітом – настановою нащадкам, було неможливо. Староруською мовою вже ніхто не користувався, тож перед нею постало завдання розшукати того, хто нею ще послуговується, і попросити його допомоги. Вона чомусь була впевнена. що це має бути саме чоловік. І він десь поблизу, але їй поки що не було відомо де саме.

  Усе вирішив випадок. Виявилося, що один знайомий її подруги збирається стати священиком, тож гарно володіє церковнослов’янською та старослов’янською мовами. Другу зазвичай ще називали староруською.

  Колись, бувши ще зовсім малим, цей серйозний хлопець ледве не попрощався з життям. Разом з іншими дітьми він грався на ставку. Починалася відлига, крига місцями вже скресла. Зайшовши надто далеко від берега раптом відчув, що лід під ногами тріщить, розсипаючись прозорим мереживом.

  Левко шубовснув у воду. Було страшно. Плавати ж зовсім не вмів, а як допомогти, щоб врятувати друга, хлопці не знали.

  Найстарший з – поміж них, Андрій, вирішив відправити кількох дітей за допомогою до дорослих, а сам залишився поряд з ним.      

   Крижана вода потроху забирала сили, пробираючи аж до кісток. Андрію, який силувався підбадьорити невдаху, і самому було непереливки. Він відчував свою провину в тому, що сталося.

       Вже зовсім зневірившись у можливості порятунку і готуючись отак по – дурному попрощатись з життям малий побачив раптом старця, який простягнув руку, щоб витягнути бідаку з води. Його обличчя світилося батьківським теплом, перемішаним зі співчуттям.

       Раптом хлопчик відчув, що його насправді тримають за руки. Поряд опинився дядько Сергій. Усі разом і порятували. Хоча здавалося, що вже нічого не можна вдіяти він твердо вірив у те, що малий виживе і ще усім покаже як перемагати і обставини, і перепони, і навіть саму безжальну смерть.

       Потім Левко довго хворів. Запалення легень ускладнилося мареннями. Жодні ліки не допомагали. Родина намагалася зарадити, але насправді всі були готові до того, що син може померти.

          В одному зі своїх марень він знову побачив старця. От тільки одяг на ньому був іншим. Гаптовані золотом шати, Євангеліє. І  лише погляд як тоді, виказував, що це та ж сама людина. Пильно подивившись на хворого він розкрив Євангеліє і щось довго читав. А потім торкнувся його і зник. Здавалося, ніби легкий вітерець пройшов кімнатою.

       З цього дня хлопчик почав одужувати. За кілька тижнів він зовсім звільнився від хвороби. Мати разом з сином пішла в неділю до храму, щоб подякувати Всевишньому за зцілення рідної кровинки.

        Саме там, на одній з ікон, Левко побачив свого рятівника. Ним був святий Миколай. Розповівши про це мамі хлопець поставив у свічник найбільшу свічку зі словами подяки.

         Відтоді він часто бував у церкві, прислужував священику. І зовсім не підозрював, що служіння Богу стане його долею.

           Старий дяк не мав своїх дітей, а до хлопця прикипів душею. Саме йому збирався передати усе, що знав. Але юнак планував присвятити своє життя наукам. Романтика учительства в різних країнах приваблювала його безліччю можливостей, а здібності до мов дозволяли бути домашнім учителем будь – де.

          Та сталося інакше.

       Дівчину, в яку він був закоханий, насильно видали заміж за багатія. Батько Орисі був цілком задоволений вигідною партією, тому зовсім не хотів помічати, що вона страждає. Чоловік пиячив, бив її і постійно грав у карти, програючи усі свої статки. Сльози заступили молодиці світ. Не витримавши лихої долі дівиця наклала на себе руки.