Розділ 4

Навчання у старого сотника Ничипора завжди починалося з молитви. Він вважав, що приступати до справ без Божої допомоги великий гріх. І хто про це забуває чи нехтує цим, той і згубить голову з пліч.

        Зі сходом сонця, коли небокрай ледве освітився рожевим відблиском небесного світила, чоловіки вже готувалися стати до науки.

     Першим Івановим випробуванням було годину просидіти мовчки під палючим сонцем, не відчуваючи спеки та звільняючи голову від думок.

      Спочатку було жахливо складно. Мільйони уривків роздумів спалахували в мозку, подібно до того як у далекому Всесвіті народжуються міріади зірок.

   Здавалося, що спинити внутрішній діалог не вдасться ніколи. Хотілося заговорити, поділитися пригаданим. У цьому і полягала пастка цієї вправи. Але хлопець не збирався так легко відступитися від своєї мети. Він чітко знав навіщо зараз тут, тож докладав усіх зусиль, щоб таки впоратися із завданням і звільнити свідомість.

    Щодня практикуючись по кілька хвилин молодий козак збільшував час її тривалості. І ось за тиждень він вже цілком спокійно міг просидіти годину без жодного слова, зазираючи вглиб самого себе.

      Його наставник схвалив такий підхід.

      — Ти навчився головному для кожного козака — правильно розраховувати власні сили. Лише сила духу і поступ допоможуть досягнути свого, — такими були слова Ничипора до учня.

      — Я знаю, що це лише перший крок. Але як будь – який чоловік готовий віддати усі свої сили на боротьбу з перешкодами, щоб захистити рідний край, — палко мовив до нього майбутній отаман.

       На ці слова сотник лише всміхнувся і наказав йому готуватися до сну.

       Завтра на них чекав новий день і нові випробування.

        Саме такий початок вдалося розшифрувати новому другу Ляни священику Левку. Цей щоденник насправді був безцінним артефактом. За нього певно могли б посперечатися найкращі музеї світу, адже кожен хотів би володіти справжньою історією легендарного кошового, написаною ним самим. Та вона, однак, залишалася в руках його нащадків, переходячи від покоління до покоління. Так мало бути. І ніщо в світі не могло порушити цей древній порядок.

      Дівчина зовсім не здивувалася тому, що розповідав їй юнак. Вона, певно, і не сподівалася дізнатися секрет прадідового характерництва. Для неї він був перш за все пращуром, а вже потім великою постаттю нашої історії. Її метою завжди було зрозуміти його, а з ним і саму себе. З кожною розшифрованою сторінкою щоденника Ляна ставала на крок ближчою до цього задуму. Щось справжнє кликало її пройти дорогою, що вимальовувало саме життя. Зазирнути в очі своїм демонам і врешті відчути в собі рівновагу.

       Сима могла навчити її прийомам, підходам і молитвам. Але зустріти істину дівчина могла лише вирушивши на двобій з невідомістю сам на сам, твердо вірячи в те, що перемога за нею.

       Як часто нам доводиться виходити на герць з самими собою. Виокремлювати внутрішній голос від тиску чужих думок і ніби непереборних обставин. Та варто зробити крок і стіни непорозуміння розсипаються. Пірнувши, як в океан, у життя, можна нарешті віднайти себе, реалізувавши даний тобі талан.

Води, які колись побачила у своєму видінні поляниця, саме це і символізували.

— Лише прийнявши те, чого не можна уникнути знаходиш силу здолати нездоланне, — саме такий коментар вона отримала від наставниці, коли розповіла їй про своє марення. Довго ця фраза здавалася їй дивною. А от Левко зрозумів усе одразу.

— Смирення. Ось що значили її слова, - пояснював дівчині священик. Коли нічого не допомагає лише воно стає тим єдиним ключем, який дає змогу розв'язувати найбільші проблеми й розкрити найпотаємніші загадки.

— Ти починаєш проповідувати як справжній церковник, - злегка посміхнувшись зауважила дівчина. Хоча, мабуть, твоя правда. Мені все ще ніяково від усього, що я тепер знаю і вмію, але шляху назад немає.

— Тобі вдасться з цим впоратися. Господь дасть сили. Усе, що ти зробиш во славу Його буде благословенним, - дивлячись на свою співрозмовницю продовжував семінарист.

Що він відчував цієї миті? Про що думав? Чи не шкодував через рішення надалі піти в монахи? Які відповіді він знайшов в глибочіні цих смарагдових очей? Усього цього ніхто, окрім нього, ніколи не дізнається.

Зараз, у цій яскраво освітленій вітальні, вони пили м’ятний чай і кожен намагався одягнути в слова те, що витало в повітрі. Можливо хтось засуджує таку дружбу, але це не має жодного значення. Вони були потрібні одне одному, як день і ніч. Зі сторони могло здатися, що він таємно в неї закоханий. Та насправді їх об’єднало дещо набагато сильніше. Ім’я цьому — таємниця. Загадка чоловіка, що жив багато століть тому, яку намагалися розгадати разом.

В майбутньому на них чекало ще безліч таких зустрічей. А зараз просто були людьми, які знайшли одне одного в шаленому світі, щоб врятувати себе. Чоловіком і жінкою, які берегли розуміння того, що все плинне, навіть мить, що здається завмерлою.

Усвідомлення цього народилося тут, у цій кімнаті з круглим столом і старою люстрою. Кілька сторінок староруською змусили кожного з них замислитися над тим, чим вони є насправді.

Левко раптом знайшов у собі відповідь, якої зовсім не сподівався. Його історія, як виявилося, почалася задовго до її втілення. Колись друг покійного батька, який до того ж був його хрещеним, спостерігаючи за малим, сказав, що той стане проповідником, слова якого торкатимуться душ. Тоді ніхто не поставився до цього серйозно. Та з часом це маленьке пророцтво здійснилось. Він і справді нині на шляху до того, щоб стати поводирем для знедолених на шляху до раю.