Розділ 5

Ранок видався прохолодним. Десь в далині шуміли очерети, виказуючи присутність людини. Там випробовували свої сили перед походом молоді козаки.

Але сьогодні Половцю випав зовсім інший жереб. Ничипір вийшов з куреня з палицями різної довжини. Юнакові потрібно було обрати підхожу йому за зростом. Спершу він обрав найдовшу. Але щойно приступив до наступної частини завдання, намагаючись перестрибнути паркан, вона зламалася і він боляче гепнувся.

Старий сотник наказав знову обирати палицю, порадивши реально оцінювати власні розміри. Іван ретельно оглянув знаряддя для стрибка й обрав дещо менше. Та в підсумку виявилося, що він себе недооцінив і впоратися з парканом не вдалося.

            Врешті розлютившись на самого себе майбутній провідник українства врешті взяв правильну за розміром, витесану з міцного дерева, опору і вмить опинився на іншому боці.

            Його вчитель стояв цілком задоволений. Учень був здібним і розумним.

            Усвідомивши, що від правильно обраного розміру зброї може залежати твоє життя Сірко почав ставитися до цього вкрай відповідально. Часом він сумував за домом. Але в такі миті хлопець одразу згадував про свою мету. Йому ніколи не доводилося шкодувати через зроблений вибір. Адже поклик до боротьби з несправедливістю і тиранією жив у ньому з самого дитинства.

            Те, що нуртувало в його душі, він намагався не виказувати нікому. Та все ж іноді душу його стискала невимовна туга. Але зрозуміти її причин ніяк не вдавалося.

            Місячне сяйво стало для Івана добрим другом, який розуміє тебе без слів і допомагає відкрити душу.

            Щось справжнє зроджувалося цієї осяйної ночі. Вже засинаючи юнак відчув, що йде правильним шляхом. Тепло на серці огорнуло його єство, заповнюючи собою увесь довколишній простір.

            Йому наснилися пекельні битви, що колись чув про них від батька. Хотілося бути на чолі таких подвигів. І він твердо знав, що так і станеться.

            Ляна ж своїм помічником обрала пронизливий східний вітер. Завдяки його підтримці можна було отримати відповідь на складні питання з безмежного світу.

            Вона любила гуляти парком в таку погоду. Ніщо не відволікало від роздумів. Про себе дала йому ім’я чистильника. Пориви вітру, змітаючи все на своєму шляху, пролітали повз неї, ледь торкаючись. Їй подобалося це відчуття свободи, коли був частиною вистави під назвою буревій, але однак лишався незворушним.

            Не так давно Ляні видалося попрактикуватися в змовлянні проблем на вітер. Коли на серці було сумно і якось непевно дівчина розповіла усі свої біди східному вітру. Зрештою все ніби само собою налагодилося та їй точно було відомо, що без такого помічника нічого б не вдалося.

Відтоді поляниця завжди спілкувалася з ним, звірялася в найпотаємнішому. Вітер зі сходу був її опорою і водночас нищівною для інших силою.

Ніхто не уявляв, що всередині неї теж гуляють вітри. Часом вони ніжні і теплі, а часом перетворюються на справжні урагани.

В усьому має бути баланс. Тому Ляна потроху навчилася керувати такими станами і чітко розуміти, що це принесе їй в майбутньому.

Якось знічев’я, зоставшись наодинці з собою, дівчина запалила ароматичну свічку. Дім вмить наповнився теплом і запахом меду. А вона незворушно дивилася на пломінь і ніби розчинилася в самому серці вогню. Здавалося, що її дух опинився поза будь – яким часом і виміром. Можна було фізично відчути тепло мерехтливого вогника. Ледь торкнувшись полум’я характерниця засміялася від приємного лоскоту.

Кілька хвилин такої медитації й ось вона знову готова боротися з усім злом світу. Її вміння ставали іноді прокляттям та водночас дарували відчуття безмежного невіддільного щастя. І це стало вирішальним.

Маючи повне право бути такою ж як усі дівчина обрала самітництво. Їй було подаровано можливість побачити власне майбутнє. В ньому не вистачало місця для когось, хто міг би продовжити святу справу. Їй випало бути останньою. Лишалося лише звикнути до цієї думки і гідно нести свій хрест.

— На тебе, Господи, уповаю, — шепотіла знахарка під час вечірньої молитви.

День за днем доводилося рятувати когось від неминучої біди. І таке життя стало для неї головною потребою. Вона могла змінити щось на краще. Усе було не дарма.

Щовечора готуючись до сну не забувала дівчина і про подяку своєму прадіду, підтримку якого постійно відчувала так, ніби він стояв за її плечем.

Тоненька ниточка з назавжди втрачених днів потроху розтягувалася і вела до самісіньких глибин пізнання. Питання були скоріше риторичними, але мали глибинний зміст. У чому сенс? Навіщо вчиняти саме так? Кожен сам обирав і відповіді, і свій шлях.

Довелося пройти через це й Сіркові. Але про все по – порядку.  

             Кругле сонце було схоже на рум’яний коровай. Тепле проміння ледь торкалося спраглої землі, обдаровуючи її своєю життєдайною силою. Ранні пташки витьохкували пісні, а звірі ховалися після вдалого нічного полювання.

            Своїм поглядом Іван линув далеко за межі реального світу, зустрічаючись з істотами, яких бачили лише обрані.

            Після обов’язкової ранкової молитви Ничипір сказав, що сьогодні на вояка чекає дещо особливе. Вони разом вирушать до місця, з допомогою якого вдасться завжди знаходити золоту середину з-поміж безлічі крайнощів.