Спадок

Розділ 9

Щоб осягнути священні заповіді тих, хто жив мільйони років тому, необхідно було очистити свій дух від усього звичного і несправжнього. Відірватися від опори і в фізичному, і в духовному сенсі.

     Єднання з Абсолютом давало глибокий і незворушний спокій, пробуджуючи всередині людини досі не відомі ніколи здібності, що дрімали віками.

       Саме на таке розкриття прихованого потенціалу і було націлено нове Сіркове випробування.

      Коли час зупиняється і ти опиняєшся поміж усіма відомими і невідомими людям вимірами можна дізнатися не лише правду про минуле й майбутнє, а й зустрітися зі справжнім собою.

      Іван чудово розумів, що на нього чекає. Але уникнути цього було неможливо. Та й потреба в єднанні з власною суттю переважала над усіма страхами. Він жадав цього як нічне небо жадає дня. Усе його виструнчене тіло говорило про це без слів.

       Круча попереду нагадувала горб велетенського верблюда. Знизу ж на сміливця чекав сюрприз у вигляді глибокої ями, яка мала прийняти чуже падіння. Але ця інформація залишалася таємницею для кожного, хто проходив випробування.

     Внутрішньо сконцентрувавшись в одній точці за горизонтом Половець розігнався і стрибнув у прірву.

     Цієї миті час і простір вже не мали над ним жодної влади. Він сам став їхнім володарем. Йому видавалося що це не він, а величезний сокіл ширяє в повітрі, пильно роздивляючись усе навколо. Юнак пожадливо всотував побачене й відчуте. Думки, сподівання, майбутні й минулі події проносилися повз нього шаленим калейдоскопом. Незмінною залишалася лише та частина горизонту, де було сконцентровано його дух.

            — Ти сам напишеш майбутнє, — шепотіли дерева.

            — Шануйся, — вторували їм дикі звірі.

            — За мною, в ім’я Бога, - цей бойовий клич зринув у ньому як підіймаються з морських глибин штормові хвилі.

            Юнак раптом побачив чоловіка в літах, сивого і мудрого. Він перебирав струни на кобзі, а в очах світилася мудрість, яку неможливо було ні применшити, ні знищити.

            — Це ти, - почув у просторі і одразу торкнувся ногами землі. Випробування було пройдено з гідністю.

            Сірко раптом зрозумів, що останню перепону на шляху до порятунку світу подолано.

    З цієї миті погляд його завжди був заглиблений у саме серце подій. Батько отаман зростав, загартовуючись морально й духовно.

     Спиняти момент і відчувати усе, що оточує вчилася і Ляна. В її часі це називалося глибоким медитативним станом, але зміст мало той самий.

      Бути одним цілим з Всесвітом, пропускати крізь себе його безмежжя, приймати і відпускати пізнане у просторі над морями і океанами. Усе це було даровано їй Вищими Силами.

      Вправа видавалася простою, а результат давала колосальний. Лише кілька хвилин на землі чи підлозі із заплющеними очима в повній тиші перетворювали її на величезний приймач космічної енергії. Окрім відчуттів не існувало більше нічого. Все розкладалося на атоми, щоб зібратися у нові картини майбутньої реальності.

       Усього кілька спинених обертів годинникової стрілки вміщали у себе цілі життя. Побачене нею часом видавалося фантастичним і можна було б вважати усе це нісенітницями, якби вони не справджувалися через кілька тижнів, місяців або років.

       Якось їй випало передбачити події далекого майбутнього, до якого дожити вже не судилося. Її настільки спантеличило побачене, що найбільш правильним рішенням видавалося забути про це. Зарадити цьому не вдасться. Але після усього пройденого жаху обов’язково викотиться на обрій у своїй колісниці червонобоке Сонце і освятить нове життя.

      Боротьба між світлом і темрявою постійно триває. Перевага то на боці одних, то на боці інших. Але це зовсім не привід відступатися.

       Їй згадався побачений одного разу образ молодика з осяйним мечем. Ніщо не могло змусити його здатися на милість супротивника без запеклого бою.

    Краєчки губ приховували посмішку, що осяє це обличчя в мить перемоги. А поки його постать жодним чином не виказувала внутрішніх намірів. І саме це дратувало ворога, який щосили намагався розпалити в ньому затаєну лють.

      Від усього образу віяло беззаперечною мужністю, вірою в перемогу і готовністю дійти до кінця. Його рука зрослася зі зброєю, а за спиною вгадувалися прозорі, ніби зіткані з павутиння, крила.

     Мозок миттєво видав відповідь на запитання що ж це за істота. Воїном виявився мільйони разів бачений на храмових образах архангел Михаїл. Ця думка пройшла крізь мозок мов удар струму. В лічені секунди поляниця повернулася до тих обставин, в яких існувала.

      Повільно розплющуючи очі намагалася відчути кожну клітину власного тіла. Здавалося, що минуло хвилин п’ять. Однак годинник сповістив, що насправді вона переміщалася між рівнями пізнання цілих три години.

На душі було легко й світло. Так, ніби її внутрішні батарейки зарядили нетлінною енергією.

— То таки від Бога, - долинули до її свідомості промовлені ніби на автоматі слова.

        Страхи, що це прояви пекла, потроху розсіювалися. Ця з’ява стала її ініціацією і благословенням.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше