Розділ 10

Як часто ми опиняємося на роздоріжжі поміж мільйонів можливостей і сподівань. Почуваєшся так, ніби потрапив до величезного магазину з різнокольоровими льодяниками й зовсім розгубився.

Життя постійно пропонує нам кілька варіантів розвитку подій. І який з них втілиться залежить лише від нас. Головне почути тихий голос своєї душі посеред бурхливого моря звуків чужих думок і порад, що, сходячись воєдино, перетворюються на жахливу какофонію замість вишуканого концерту.

Безкінечний внутрішній діалог з самим собою, однак, заважає цьому, породжуючи все нові й нові перепони на шляху до мети. Черв’ячок сумніву у тому, що ти усе робиш правильно, може отримати благодатний ґрунт для свого згубного впливу.

В цьому і полягала підступність постійного порпання у власних недоліках. Дозволяючи обставинам панувати над тобою втрачаєш контроль і сили.

Змінити це можна було завдяки описаній в прадідовому щоденнику практиці із дзеркалом.

     Ляна згадала як колись в дитинстві, ще не маючи жодних уявлень про те, що живе всередині, щодня пульсуючи в крові, любила дивитися собі в очі крізь дзеркальну поверхню, уявляючи як живеться незнаному Задзеркаллю.

Як з’ясувалося згодом, не усі вигадки справді фантастичні. Дещо має і цілком реальне підґрунтя.

Саме незворушне розглядання свого відбитку допомагало в пізнанні себе. Її славетний предок проводив за цим заняттям по кілька годин на день. Максимальна концентрація на предметі, проникнення у самі глибини підсвідомості, вміння відректися від усього земного, залишаючись в моменті тут і зараз – ось все, чому могла навчити схожа на товщу води відполірована поверхня. Приховані від стороннього ока таємниці вмить відкривалися людині.

Досвід поколінь, вміщений у кількох яскравих образах, відчиняв браму до джерела вселенської мудрості, що ніколи не зміліє, як би не намагалися випити її всю спраглі вуста.

В уламку каленого скла Іван раптово для себе побачив жахливу картину майбутньої битви — його товариш лежав порубаний на шматки, а навколо кружляли зграї голодних круків. Це був давній друг Половця.

Прозоре водяне плесо ріки манило прохолодою. Звідусіль долинав пташиний спів.

Вже давно не було юнакові так затишно на душі. Кілька ковтків крижаної води допомогли здолати нестерпну спеку.

Як він опинився тут, поруч з могутньою річкою, яка забрала життя не одного сміливця. На усьому білому світі в нього не було нікого, жодної рідної душі. Ніхто не озивався до нього теплим словом, ніхто не шкодував у дитинстві.

Хлопець виріс і подався на Січ. Тут була його справжня бойова родина. Скрізь намагався козак бути першим, прикриваючи собою тих, хто йшов за ним. Під проводом батька отамана не програли вояки жодної битви, а він був просто щасливий з того, що причетний до їхніх звитяг.

Звали козака Сулима і був він побратимом самого славного кошового Івана Сірка.

Доля цього хлопця, однак, виявилася тяжкою, як  у всіх козаків. Він був страчений під час Хмельниччини.

        Він віддасть своє життя за благо іншого, що стало проявом беззаперечної любові.

        Залишатися безпристрасним було вкрай складно. Та вітер, що гуляв Диким Полем, змів з обличчя залишки болю і невимовленої туги.

     Силует чоловіка в жупані вимальовувався перед внутрішнім зором. Уся його міць, усі його переконання в різьблених ніби з дорогого каменю рисах обличчя.

        Таким він поставав у Ляниній уяві. Її тривожило те, що спілкування з людьми часом заходило у глухий кут. І навіть зважаючи на її нелюбов до них, доводилося підлаштовуватися під обставини і шукати відповіді на чужі запитання.

       Якось, щоб дізнатися найближче майбутнє, поляниця скористалася ритуалом з кишеньковим дзеркальцем. Це трапилося взимку, напередодні різдвяних свят, коли все навколо пронизане містикою.

          Обливши його водою і залишивши замерзати на морозі дівчина чекала наступного ранку, щоб побачити події прийдешніх днів. В душі сніговою лавиною наростало хвилювання, вкриваючи усі думки теплою білою ковдрою.

           Вранці, щойно прокинувшись, вона спершу взяла до рук замерзле люстерко. На його вкритій памороззю поверхні вималювався чіткий візерунок, що нагадував гілки сосни. Це віщувало багато роботи і над собою, і взагалі.

          Ляна з посмішкою видихнула. Вона, звісно, знала, що все складеться саме так, але все одно хвилювалася.

        Характерниці хоч і бачать більше від звичайних людей, все ж не перетворюються на сталеві фігурки без почуттів. Їм так само буває моторошно, як і нам. Але вони вже навчилися з цим справлятися.

         Чистий розум може обрати будь – яку форму для свого наступного втілення. Коли ти витягнеш цей жереб уникнути долі не вдасться.

Усі твої уявлення про світ раптом стануть легкими і незначними, як ранковий серпанок. І далі ти перетворишся на всеосяжний п’янкий туман.

           Так написано на небесних скрижалях.