Розділ 22

Після посвяти повинен був характерник виконати особливе завдання і відшукати в чому криється таємниця безсмертя. Виконувати цей наказ Сірко вирушив до пустелі, яка приховувала в собі безліч небезпек і щоразу поглинала безумців, що намагалися їй протистояти.

Провести без жодної краплі води і шматка хліба в цій розпеченій лаві золотавих крупинок потрібно було щонайменше місяць. Так він мав сягнути основ характерництва і розшифрувати найбільшу головоломку з усього їхнього містичного спадку.

Практику обмеження і утисків для тіла задля свободи духу досі застосовують багато сучасних цілителів і новітніх провидців. Насправді ж без внутрішніх переконань така процедура лишається лише елементом жорстокої дієти, яка не призводить до чогось більшого ніж фізичне виснаження і екстремальна втрата сил, що тануть разом із зайвими кілограмами.

Лише знаючи, що такий аскетизм слугує вищим ідеалам можна досягнути бажаного просвітлення і відповісти на найважливіше запитання — чи є в тобі приспаний характерницький дух і коли він прокинеться.

Ляна, так як і її далекий предок, іноді теж влаштовувала собі дні, коли утримувалась від спокус. А перед Великоднем одного разу навіть провела цілу добу без їжі, підживлюючи своє тіло лише живою водою.

Від усіх цих маніпуляцій проходили недуги, що часто були наслідком надмірностей. Розум очищувався, загострюючи інтуїцію і відкриваючи людині очі на те, що зазвичай лишалося поза увагою у повсякденному житті.

Перший такий день видався напрочуд легким. Так окрилено вона ще ніколи не почувалася. Здавалося, що дівчина не ходить по землі, а літає, зовсім не торкаючись її. У тілі й душі з’явилась ясність, якої не можна було досягнути жодними іншими засобами. Відкинувши голод, який перестав надокучати щойно поляниця вирішила ні на що не зважати, раптом помітила той момент, який наше оточення зазвичай приховує — ніхто не поспішає подивитися в очі співрозмовнику.

Усі, ніби автомати, без жодного сенсу, монотонно виконували різні дрібні буденні речі, якнайстаранніше при цьому уникаючи найголовнішого — миті зустрічі з внутрішнім світом свого візаві, який не вирізнявся нічим особливим, але щосили вдавав ніби щойно повернувся з космічної мандрівки і йому тепер відомо більше від інших.

Саме це і вразило знахарку найбільше, відзиваючись в її тілі жаским болем, що, здавалося, здатний знищити будь - кого, хто необережно трапиться на його шляху.

Розчавлена тим, що нині ера уникнення погляду вона все пильніше вдивлялася в перехожих. Усі вони лише щільніше закутувалися у свій одяг і поспішали у нагальних справах, насправді намагаючись втекти від самих себе.

Поляниця усе ще сподівалася віднайти того, хто не віддасть себе на поталу обставинам і відповість нескореною усмішкою та таким самим виразом обличчя, що випромінюватиме внутрішню незламність. Того, хто врятує збезчещений світ.

Саме цього шукала дівчина в тих, хто опинявся поряд, щосили зазираючи в темні провалля на масках, що замінювали їм справжні лиця. Але одне їй було відомо напевне — цей хтось вже зовсім близько. І скоро вони зіштовхнуться.

А поки залишалося тільки чекати, зрощуючи в собі віру в те, що час зустрічі за мить настане. І знову придивлятися до чужих зіниць.

Адже найголовніше в людській подобі це, звісно, очі. Поглядом можна подарувати надію, повернути жагу до життя та водночас крижані озера очей здатні знищити тебе за лічені хвилини.

Ляні якось наснилися проникливо – голубі очі, які по – батьківські дивились на неї і, здавалося, намагалися відкрити якусь велику таємницю. Однак збагнути це поки не вдавалося.

Щодень дівчина жила простим мирським життям. Обслуговувала клієнтів у фреш – барі, куди прийшла після інцидентів з вином, намагалася надолужити втрачений час навчаючись малювання, розмірковувала над майбутнім і, по правді, все частіше думала про Левка.

Колесо Сансари крутнулося в інший бік. Минуле помінялося місцями з майбутнім. Тепер все залежало лише від тої, якій вготована доля бути спасителькою роду.

Дивні сни, котрі часом нагадували психоделічні марення, однак, зовсім не бентежили дівчину. Здавалося, що вона вже звикла до того, що такою як усі їй бути не судилося.

На другу ніч вона окрім очей побачила дужі руки, які вправно тримали і шаблю, і коня за повід. Погляд чоловіка був спрямований просто на неї. І відчувалася в ньому велика сила духу, який рятує від безславної погибелі. Заговорити до нього їй не вдавалося. Щойно усвідомлювала що це лише сон, одразу прокидалася. А серце тріпотіло у грудях стривоженою пташкою.

За вікном розгулялася гроза. Блискавиці з гуркотом вдаряючи по спраглій землі віщували людям нові перестороги.

Поляниця чомусь забула закрити вікно на ніч. Трапилося так, що будинком гуляв протяг. Згадавши, що це в грозу великий ризик поспішила виправитись. Але трохи не встигла. Саме в цю мить крізь кватирку залетіла вогненна куля. Освітивши оселю і з шаленою швидкістю пронісшись кімнатами вона так само вилетіла назовні. Окинувши поглядом все навколо Ляна раптом збагнула, що це трапилося недарма. Такі блискавки були схожі на гарматні ядра.

Зрозумівши послання дівчина вголос розсміялася. Тепер вона знає хто щоночі приходить в її сни, виринаючи із засвітів на перетині усіх часів, відроджуючи минуле до життя і сподіваючись врятувати майбутнє.