Розділ 24

Після дивовижного порятунку від кроку до прірви, з якої не повертаються, повсюди шукав січовик ту прекрасну дівчину зі свого видіння. Вона ввижалася йому у кожному лику, що був намальований на образах. Приховане в ній приваблювало його як манить до себе бджіл поле з казковими квітами.

Виринаючи посеред роздумів і просто посміхаючись ця жінка дарувала йому тепло всередині. Щось вартісне і вкрай важливе заволоділо його душею. Знайти цю тендітну і водночас сильну панянку стало для Івана змістом нового світанку.

Те, що її життя скоро назавжди зміниться, відчувала і Софія. Козачка звикла розраховувати лише на власні сили і зовсім не збиралася прощатися з дівуванням. Але доля вирішила інакше. Той. з ким Вищі Сили сплели павутиння її буття вже був за крок від неї.

Паралельний світ щосили намагався надіслати їй підказку, змальовуючи те, що має статися в снах. Вона завжди звертала на них увагу, адже як і Сірко володіла певними надприродними здібностями та вміла тлумачити побачене надзвичайно влучно. І це завжди допомагало їй вчинити правильно.

Незадовго до їхньої зустрічі під ранок дівчині наснилося побачення у саду біля яблуні, що рясніла червонобокими плодами. Усе навколо вкривав густий туман. Перед собою Софія бачила лише обличчя з проникливими очима і теплою посмішкою, зверненою до неї. А вона, вдягнена у вибілену лляну сукню, з червоним маком у волоссі, дає напитись цьому парубку. Поряд мирно скубе траву його кінь.

Відчуття були теплими, здавалося, що це саме той, хто має бути твоїм оборонцем.

Прокинувшись юнка поглянула за вікно. Навколишній світ був сповитий імлою. Цей покрив ніби обіймав серце, налаштовуючи на доброзичливий і відвертий лад. Їхні душі вже жили в унісон. Єднання стало невідворотним.

Коли один з послідовників Ничипора, який з часом теж став новим віщуном – химородником, побачив Половця зажуреним, то одразу зрозумів, що на серці у того неспокійно. Над ним нависла найбільша загроза для будь – якого чарівника — людські почуття. Змагатися з ними несила. Та й бажання цього робити в нього насправді зовсім не було. Поглянувши в Сіркові очі Антін побачив як розривається навпіл дух характерника. Він не мав права на це кохання, але задля неї готовий був пожертвувати не лише даром, а й власним життям.

— Будь обережний, бо душа твоя роздвоїться коли дозволиш собі відчуття, що переповнює простих людей. Секрет невразливості воїна стане відомим для супротивників, — попереджав його наставник.

Але любов зборола розум і наступного дня, побачивши дівчину біля дому, січовик насмілився до неї підійти.

Його наближення Софія відчувала ще задовго до того, як це сталося. Здавалося, щоб випередити її почуття варто було перетворитися на першооснову земного й небесного. Кроки закоханого січовика відлунювали у просторі. Юнка вже розуміла, що усі події попередніх років, які відбувалися, врешті зійшлися докупи і вибухнули справжніми почуттями.

Лише побачивши його посмішку дівчина піймала себе на тому, що такій людині цілком можна довіряти. А щойно він привітався стало зрозуміло, що це саме той, хто потрібен і зможе провести тебе через усі життєві труднощі.

За три дні Сірко встиг пережити цілі роки. Він одразу заслав сватів. На диво, родина дівчини прийняла його як рідного сина. Швидко відгулявши весілля молодята перебралися до оселі Івана у Мерефі, що лишилася від батьків.

Та щастя тривало недовго. За кілька тижнів січовик відбув на підмогу козакам до французів. А молода дружина лишилася сама. Такою була її доля — чекати та благословляти.

Її лик охороняв рідну душу Половця. Попереду на них чекали тяжкі і радісні хвилини. Адже в усі часи буття складалося з різних відтінків.

Варто навчитися цінувати кожну мить. Це те, без чого неможливо зрозуміти ні себе, ні світ.