Розділ 26

Коли зовсім не розрізняєш де чиї почуття можеш потрапити до пастки власної свідомості. Перетікаючи, як вода, з одного стану в інший, часом випускаєш з поля свого зору найголовніше. І це може зіграти фатальну роль у твоєму житті.

Щоб знайти усі можливі варіанти відповідей на запитання, що вже зникли і ще пролунають Ляна випробувала на собі глибокі медитативні стани.

Починаючи з хвилини і потроху збільшуючи цей період до кількох годин поляниця проникала до ядра усіх подій з їх причинно – наслідковими зв’язками. Важливо було правильно їх розшифрувати, бо від цього залежало яке рішення ти маєш прийняти.

Коли дівчина лише починала цим займатися усі навколо вважали це черговою забавкою. До таких речей взагалі рідко ставляться серйозно. І дарма. Адже наша підсвідомість таїть у собі нескінченний потік знань, які допомагають підтвердити свої здогадки.

Інтуїція надзвичайно важлива річ. Завдяки їй ми можемо зрозуміти тонкі вібрації, які щосекунди надсилає нам Провидіння. Вона наша найяскравіша зоря, що слугує дороговказом на довгому і виснажливому життєвому шляху. Цьому своєму пораднику, котрий ніколи не підводив, Ляна беззастережно довіряла.

Під час однієї з таких медитацій характерниця побачила перед собою вбрану в чорний одяг жінку, що дивилася на неї зі співчуттям і розумінням водночас. Вона не мала імені і не розмовляла. Її призначення полягало в тому, щоб провести подорожнього дорогою Правди, освітлюючи каганцем його думки і кроки. Коли попереду вималювалася брама, ця пані зникла так само безмовно, як і з’явилася.

Ворота відчинилися самі по собі. Усе навколо купалося в сонячному світлі. Юнка побачила себе в далекому дитинстві, коли ще вміла відчувати радість. Ця дівчинка з рудими кісками сміялася, ледь помітивши як навколо співають пташки, розкривають свої пелюстки квіти, вбираються в нове листя дерева чи починають свої пісні птахи. Дитина була повністю в цьому моменті, намагаючись увібрати аромат щастя до останньої краплі.

Як усе просто в дитинстві. Варто лише відчути, що тебе люблять і всі проблеми зникають. З віком ми стаємо більш вибагливими і страшенно любимо вигадувати собі різні уявні проблеми, за якими так легко сховатися від реальності.

Насправді першооснова нашого сприйняття себе лишається тією ж. Адже так важливо, щоб нас любили тому, що ми просто є. І нам потрібно, перш за все, навчитися цього самим.

Такий урок поляниці надіслало Всевидяче Око. Їй стало сил, щоб розібратися в тому, що закарбувалося на реверсі монети під назвою життя.

Багатьом своїм пацієнтам дівчина в майбутньому допомогла перебороти страхи і переписати долю в моменти, коли здавалося, що врятуватися від самознищення неможливо.

Поляниця щедро користувалася підказками Всесвіту і завжди дякувала за допомогу.

— Твоя вдячність — найкраща зброя від ворогів, — любила приказувати вона.

І була в цьому абсолютно права. Коли ж в одній з медитацій перед нею виникло обличчя  прадіда мало не закричала від несподіванки.

Їй пощастило побачити початок його бойового шляху на власні очі.