Розділ 47

Що відчуває людина, коли дізнається про те, що її дні на землі полічено? Намагається встигнути все, що зазвичай відкладають на потім, чи впадає у відчай через те, що вже не може впливати на перебіг подій? Як зміниться твоя свідомість, коли ти точно знатимеш день і час власного відходу? Це Ляні довелося пізнати у реальності.

Якось вона побачила видіння. Перетворюючись на хмару поляниця переходила до свого нового дому, котрий шукала впродовж цілого сторіччя.

Навколо пахло м’ятою і рутою. З картин на стінах всміхалися дивні янголи. Усе тут було давно знайоме і дуже рідне. Відчуття спокою огортало її теплою хвилею.

Коли по тебе приходить Янгол Смерті з цим нічого не вдієш. Головне не злитися і не намагатися завадити йому. Цей чоловік завжди отримує бажане. Лише коли приймеш цю аксіому навчишся з гідністю зустрічати свій смертний час.

Проживши картинку до кінця Ляна зовсім не була вражена. Навпаки, їй раптом стало так хороше, ніби все погане скінчилось назавжди. Тепер поляниця була абсолютно готова вирушити в останню путь.

До цього лишалося кілька років. Час мине зі швидкістю світла. І ось їй доведеться врятувати того, хто цього потребує, попрощавшись зі світом. Але тепер жінка знала задля чого це робить. І це знання давало їй змогу дійти до кінця, щоб перемогти.

Але спершу вона залишиться сама. Шлях її провідника осяяний сонцем, що котиться до свого заходу. Та що б не сталося, вони завжди будуть разом, в усіх світах.