Глава 4

Ранок виявився недобрим. Тіло боліло, немов я всю ніч тягала тазики з золою з камінів, а після ці ж самі каміни драїла до блиску. Протерши очі, спробувала їх розліпити. З першого разу, звичайно, не вийшло. Лише з третьої спроби, затуманений спросоння погляд, натрапив на коричнево-чорну стелю зі срібною ліпниною.

Стривайте хвилинку - в моїй кімнаті немає такої стелі... і немає балдахіна. Там взагалі все в сірих тонах, а вже щоб вмістилася таке ліжко і говорити нема чого.

Або я сплю, або в чужій кімнаті ночувала. Щоправда, цього бути не може. Я ж пам'ятаю, як...

А що я пам'ятаю?

Звилини працювати не бажали, в голові продовжував клубочитися дивний серпанок, а шматки спогадів ганяли, немов зграйка строкатих рибок: то ховаючись в глибинах темних вод, то знову виринаючи на поверхню. Перекинувшись на лівий бік, застигла: поруч зі мною на животі спав чоловік! Частина чорного волосся розсипалась по фіолетовим подушкам, інше ж прикривало смагляву спину. З-під густої шевелюри проглядали гострі кінчики вух! Ліву частину обличчя перетинав тонкий шрам, явно застарілий. Погляд мимоволі ковзнув далі, чіпляючись за дивну в'язь червоного кольору, яка покривала практично всю ліву сторону. Тату чи просто малюнок - зрозуміти не було можливості.

Хто це? Що я роблю в чужому ліжку? Нічого не розумію, але потрібно забиратися звідси якомога швидше. Але варто було мені підвестися, а ковдрі зісковзнути з плечей, оголивши груди, як запалений мозок різко активізувався, видавши вчорашню подію. З мене немов все повітря вибило, коли я зрозуміла, ЩО сталося. Стиснувши простирадло, з серцем, що шалено колотилося, заглянула під нього. Невіра і жах накрили з головою одночасно.

І в цей момент незнайомець відкрив очі, вони були насиченого яскраво-синього кольору з темною окантовкою по краях. Чітко окреслені губи зобразили подобу посмішки.

І я спалахнула.

Хвиля гніву і обурення упереміш із соромом піднялася в мені, як цунамі.

- Та як ти посмів! - мій крик прокотився по незнайомій спальні звуковою хвилею, що відбивається від стін. - Я здам тебе в поліцію за насильство!

Не втримавшись, схопила подушку і запустила нею в чоловіка, не забуваючи притримувати простирадло на грудях.

- Забирайся!

- Взагалі-то, це мої покої, - погляд чоловіка був спокійний, як і його відповідь.

Схаменувшись і щільніше загорнувшись в простирадло, схопилася з ліжка. Мені потрібно якомога швидше зустрітися з Раудом і дізнатися, як у них вчиняють з насильниками. Але шлях мені перегородило прекрасно виліплене і натреноване тіло. Рефлекторно відскочила, ледь не впавши через довгу тканину.

- Куди зібралася, люба? - вкрадливий голос не в'язався з роздратованим синім поглядом, в якому раптом спалахнули зірки.

- Заявити на тебе вартовим!

Розумом я розуміла, що потрібно вести себе стримано і хитро, адже невідомо, що він може мені зробити, але почуття вирували ураганом усередині, не бажаючи підкорятися доводам розуму. Хоча, страшне вже відбулося, а вбивства я не боялася. Загрозу життю від незнайомця не відчувала, навколо нього витала абсолютно інша аура. Але все ж…

- В такому вигляді ти нікуди не підеш, - безапеляційно заявив ґвалтівник, схрестивши сильні руки на грудях.

Я проковтнув. Якось дивно тіло реагує на нього. Мені це не до душі.

- Хто ти взагалі такий, щоб мені вказувати?! - знову підхопивши простирадло, спробувала прошмигнути повз.

- Аодх - твій чоловік.

Мене немов вдарили під диха. Запнувшись, зупинилася, відкриваючи й закриваючи рот. Це жарт такий? Зробивши кілька кроків назад, вперлася ними в щось тверде і, не втримавшись, впала на п'яту точку. Піді мною знову опинилася м'яка перина.

- Я не пам'ятаю, щоб давала свою згоду на шлюб, - збентежено пробурмотіла я, не розуміючи за яку думку взагалі хапатися. Все оберталося і крутилося - головне не впасти в непритомність.

- Все вірно. Ти і не давала. Мені довелося застосувати гіпноз, - чоловік зітхнув, немов він шкодував про те, що сталося, і підняв з підлоги штани.

Тільки тоді я зрозуміла, що переді мною стоїть абсолютно голий чоловік. Якось в запалі злості цього не помітила. Мимоволі зніяковівши, відвела погляд.

- У вас за це карають смертю? - ледве стримуючи емоції, поцікавилася, розглядаючи візерунки на стіні.

- Ні, - тихе шелестіння тканини і дзвін ременя.

- Карають як-небудь? - скосила очі: темно-фіолетові брюки сиділи на довгих ногах просто ідеально.

- Ні. Це свавілля! - не витримавши байдужих відповідей, схопилася.

Добре не сплеснула ще руками, а то був би конфуз.

- На те є причина, - похмуро сповістили мене.

- Яка?! - я не могла ніяк заспокоїтися, ще трохи і зароблю нервовий тік. Та скільки можна мене тут випробовувати!

Несподівано чоловік ковзнув до мене, схопив за руку. Навіть в сторону смикнутись не встигла.

- Пусти! - спробувала її відняти, притримуючи іншою рукою край простирадла, не дозволяючи йому зісковзнути, але Аодх тримав міцно.

А потім я і сама застигла, спостерігаючи, як його долоні освітилися білим світлом, який миттєво проник під мою шкіру. Я відчувала, як він біжить по венах, підбираючись до серця, попутно приносячи спокійну прохолоду.

- Краще? - поцікавився чоловік, заглядаючи в очі.

Прислухавшись до себе, зрозуміла, що немає колишньої злості, лише один спокій.

- Я все одно на тебе заявлю, - різко відсмикнула руку, відвернулася від нього, не бажаючи бачити.

Хотілося плакати, але вся злість зникла, залишивши після себе якусь не зовсім зрозумілу байдужість.

- Як забажаєш, люба, але ти тільки даремно повітря трясеш. За законами Ші ми з тобою подружжя, а яким способом ти стала моєю дружиною, нікого не хвилюватиме. Нас так тим більше ніхто не посміє розлучити.

- Чому? - піднявши голову, здивовано подивилася на чоловіка.

- Ти - моя суджена, - з цими словами Аодх потягнув руку до моїх грудей, змусивши смикнутись в сторону.