Глава 10

А ранок мене зустрів гучним вереском-писком в саме вухо:

- Підйом-о-ом!!!

Скрикнувши, підскочила на ліжку не розуміючи, що відбувається, де я, і через якийсь час кінець світу настане? Помітивши зелену бестію, що через непорозуміння звалася Старійшиною, не втримавшись, вилаялася:

- Чорт забирай, Рокро, хто так людей будить?

- Не призивай чорта, поки той спить у своїй норі, - повчально заявила фея.

- Ось, він спить, а мені не дають, - роздратовано відгукнувшись, відкинула ковдру в сторону. Треба привести себе в порядок.

- Де радість від зустрічі? Я поспішала як могла! Все спинні м'язи натерла, - награно обурилася фея, неспішно кружляючи по кімнаті зеленою мушкою.

- А вони у тебе є? - ляпнула я не подумавши. Начебто ж це чарівне створення і мені здавалося, що літати їм так само, як дихати. Не важко в загальному.

- Звичайно! - з досадою відгукнулася Рокра, округливши очі. - Думаєш, ми відразу можемо встати на крило? Доводиться тренуватися.

- Скільки?

- Ну, десь кілька днів. - Фея знизала плечима і приземлилася на спинку стільця, спостерігаючи за моїми мильно-рильними процедурами. Добре, що в кімнаті знаходилася умивальник, що вмостилася в кутку: шматочок мила, чаша і великий глечик з холодною водою розташовувалися на спеціально підвішеною поличці поруч.

Однак швидко вони навчаються літати! Я думала у них це займає більше часу.

Розчесавши волосся, розправила складки на платті і покликавши Рокру, попрямувала вниз снідати. Сидячи на моєму плечі, немов на троні, Старійшина смарагдових фей щебетала на вухо:

- Так що ти хочеш, Даліє?

- Як і повідомляла в листі.

- Це буде важко здійснити. Я вже говорила тобі, що не володію достатніми силами.

У цей момент я спустилася вниз. Зал виявився порожній, лише парочка гостровухих істот, що більше нагадують ельфів, не поспішаючи, снідали.

- Але ти напевно можеш порадити когось.

- Я вже порадила, - Рокра осудливо похитала головою. - Як ти взагалі могла потрапити до сіда?

Я нічого не відповіла, так як в цей момент замовляла сніданок. А вже сидячи за столиком біля відчиненого вікна, вдихаючи свіже повітря, знехотя пояснила:

- Я, як би... його пара.

Злетівши з мого плеча, Рокра приземлилася на стільницю з величезним подивом втупившись на мене знизу-вгору.

- Тільки не кажи, що сталося закарбування! - хрипко прошепотіла Старійшина.

- Ну, і не тільки воно, але й шлюбна мітка з'явилася.

Сказала, і з подивом спостерігала «зелень», що валяється в непритомності. Вона що, реально знепритомніла?

- Ей, - я легенько штовхнула пальцем маленьке тільце.

- Яка ти важка потраплянка, - прокректала Рокра, миттєво приходячи в себе і сідаючи на попу.

Ми обидві замовкли чекаючи, коли німфа-підносниця розставить замовлену страву на столі і віддалиться на достатню відстань, щоб не бути почутими.

- Я тут ні при чому. Це у вас дивні закони, - насупилася я, починаючи заштовхувати в себе молочну кашу, з вигляду схожу на рисову. В меню вона значилася як «каша».

- Нормальні закони, - фиркнула Рокра нахабно залазячи в мою тарілку малесенький носом. Навороживши собі ложечку, фея не церемонилися і почала наминати мій нехитрий сніданок.

Ну, а мені не шкода. Вона маленька, багато в неї не влізе.

- Рокро, ти говорила, що сіди страшні...

- Ай, - Старійшина махнула рукою. - Дін Аодх для тебе вже не страшний. Але з іншими вухо гостро тримай.

І знову приголомшливе пояснення, яке ні грама зрозуміліше не стало.

Деякий час ми старанно жували і на пару розпивали гаряче какао.

- Так допоможеш? Або мені до кого іншого звернутися?

- Я, звичайно, допоможу, але не задарма.

Що і слід було очікувати. Зрештою з Рокрою ми навіть не подружки. Мовчки діставши з кишені мішечок, розв'язавши тасьми, запросила фею заглянути всередину. Я й гадки не мала, що феї можуть свистіти, чим привернула непотрібну увагу рідкісних постояльців.

- Звідки такий скарб? Ти хоч розумієш наскільки коштовний пилок Темних фей?

- Чоловік дав.

- І ти з цим втекла, - підсумувала Рокра.

- Він мене не відпустить додому. Ніколи.

- Звичайно, - кивнула в знак згоди Старійшина смарагдових фей. - А ось ти вважай під смерть його підвела.

Закусила губу. Я намагалася про це не згадувати і думати, що інформація помилкова. Але Рокра вбила мої оманливі надії.

- Може, є якісь ліки? - несміливо і не зовсім впевнено поцікавилася я.

- Не знаю, - зелень очей вп'ялася мене гострими голками. - Не передумала тепер? Чи не повернеш назад?

Трохи повагавшись, відповіла:

- Ні. Сподіваюся, що ліки є, і в тому числі якщо немає, Аодх безсмертний, знайде або створить панацею від смерті, - впевненості в своїх словах не чула, але вперто продовжувала в це вірити.

- Можливо, ти і права. Але гаразд. - Сівши назад мені на плече, Рокра заявила: - Пішли в твою кімнату.

Усередині зачинившись на клямку, я сіла на ліжко. Деякий час Рокра крокувала по його спинці, потім гуляла по підвіконню задумливо хмурячи брови і смикаючи себе за зелений локон. Я терпляче чекала.

- Ніхто тобі не допоможе, Даліє, - нарешті видала Рокра. - Проти вищого жодна істота не піде. Тим більше - Аодх ір Аетран - з правлячої сім'ї.

- У сенсі з правлячої сім'ї? - я здивовано втупилася на Рокра.

Фея закотила очі.

- Ти навіть не спромоглася дізнатися хто твій чоловік?

- Та мені якось все одно було.

- Аодх ір Аетран принц Червоного Двору!

- Ох ти ж! - добре, що сиділа, а то точно впала б на підлогу. Ось так новини. Ніколи б не подумала. Підозрювала, що типу граф або хтось ще з вищого стану, але ніяк не принц.

- Що, зовсім ніхто не допоможе? - слабким голосом поцікавилася я.

- Ну чому ж. Занепалі альви можуть. Їм одним плювати на вищих побратимів.

- Занепалі?