17 Ірка

17

Ірка

Сплячий Нейман був милим і таким зворушливим. Навіть не знаю в яку мить його рука з телефоном опустилась,  а очі заплющились. Але проходячи повз я відмітила його рівне дихання, і замилувалась. Лежить собі, не роздягнутий – що з ним поробиш? Розбудити і відправити в свою кімнату, чи залишити як є? Вирішила, що нехай собі спить як хоче.

І витріщатись на його миле майже юне обличчя не варто. Скільки йому років? Двадцять шість? Чи більше? Ще геть хлопчисько. Погляд мимо волі впав на його губи, і живіт скрутило гарячим вузлом. Ми могли б поцілуватись ще вчора. А потім що? Та ну його, провокатора.

Я пішла до Таї, яка теж цілком спокійно собі спала. Криза з зубом минулась. Сьогодні  я намагалась ввести їй прикорм. Начиталась в Інтеренеті що вже давно час для дітей, які перебувають на штучному вигодовуванні. Але зелене щось під назвою пюре з кабачка дитині не сподобалось. Вона набрала його до рота, а потім з превеликим полегшенням виплюнула собі на підборіддя. Відчуваю я ще з цим намаюсь.

На перший раз я не стала наполягати на другій ложці, і щоб не пропадав дорогий продукт спробувала з’їсти пюре сама. Гидота ще та. Не дуже  я зрозуміла чому дітей починають знайомити з дорослою їжею саме з такого несмаку.

Тож перед сном у мене було саме завдання полазити по форумах і блогах молодих мам, щоб зрозуміти чи обов’язків цукіні в якості першого прикорму, чи можна спробувати щось смачніше.

Ще і тітка Фіра з своїм довгим язиком. От нутром відчуваю – незнання Марка про мою ситуацію з Таєю було краще. Хай би і далі думав, що саме  я її народила. Але слово не горобець, вилетіло не спіймаєш.

Ранок  у нас почався цілком вже знайомо з голоторсого Неймана, який на щастя одягнув шорти, очевидно пам’ятає чим може обернутись надмірна провокація мої чутливої натури обтягнутим у боксери хазяйством.

Він безцеремонно зробив собі знову каву з моєї банки, і запхав до рота останній уціліий пиріжок.

Потім почалась якась катавасія з доставкою, хлопці в комбінезонах затягували в хату якісь деталі. По заплексованому новому матрацу стало зрозуміло, що Марк купив ліжко. Я залишила його самого і пішла гуляти з племінницею Ботанічним садом. А коли повернулась то автомобіля Марка в дворі не було.

Повернувся він вже після того як я встигла втягнути до хати складний стільчик для годування – пора настала, Тая вже ж сама непогано сидить. А значить трішки зусиль по збиранню нової меблі, і я зможу розвантажити руки готуючи дитині суміш.

Марк вніс кілька пакунків з «Таврії». Почав діловито посувати мої запаси з поличок і розставляти там своє добро. Я придивилась – якісь мега дорогущі макарони, рис в порційних пакетиках, мелена кава.  

В холодильник пішли сосиски, салямі, і баночка консервованого лосося. Далі витріщитись було неввічливо. Та і справа у мене була вельми поважна і важлива. Я вертіла кілька деталей стільчика не знаючи як зібрати його до купи. Ніби така простецька річ, а все одно щось у мене не виходило.

- Що це в тебе? – звернув увагу на мої потуги Нейман.

- Стільчик для Тайки.

- А інструкція? – він зачинив дверцята холодильника і присів біля мене, роздивляючись конструкцію.

- А немає. Кажуть тут дві штуки одна в одну вставити і все готово, -  я розвела руками.

- Відійди, жінко, - зверхньо заявив цей майстер-ломайстер, і ухопився за деталі. Чому ломайстер? Та ж очевидно. Марк з силою нажав, щось хрупнуло і йому в  руки відвалився шматок пластику.

Чоловік розгублено подивився собі в долоню, де лежав уламок стільця, веселого салатового кольору. Потім перевів погляд на мене:

- Не думав, що воно таке крихке, - розгублено зізнався він.

- Я тебе приб’ю, - пообіцяла Марку.

- Але я лише хотів допомогти, невдячна.

- Задоволений?

- Ой та куплю я вам новий стілець! – Нейман шпурнув уламок у відро із сміттям і вийшов з кухні.

Я думала відмазується і бреше. Ну так собі подумати, з якого дива йому щось для нас з дитиною купувати. Хто ми для нього? Досадна перепона на шляху до багатства. Я навіть було собі на придумувала, що він навмисне зламав меблі щоб насолити мені і ускладнити життя. Так це було дуже образливо. Бо зламати річ, важливу для дитини  і таку що коштує чималі гроші було низьким і підлим вчинком. І мені справді було дуже шкода майже нового красивого стільчика.

Але Нейман повернувся за кілька годин з великим пакунком.

- Тут є інструкція! – радісно заявив він. – Зараз ми його швидко складемо!

- Ти реально купив стілець? – вирвалось у мене, я ніяк не могла приховати своє здивування.

- Це не для тебе, - строго відповів Марк. – Таю наші розбірки точно не стосуються.

І почав розкладати деталі, доволі швидко склавши з них рожевий стільчик.

Я була шокована.

- Ну чого стоїш? – між тим герой дня чекав своєї порції похвали. – Спробуй посадити малявку.

- А воно точно не розвалиться? – я все ще чекала якогось підступу. Обережно помацала стілець руками, провела пальцями по рожевій  у квіточці оббивці з легкомиючогося матеріалу. Все виглядало надійно і дуже красиво.

Помітила як Нейман трішки спохмурнів і здається, засмутився. Чи образився моєю недовірою. А мені дико було поруч з ним. Злий, розгніваний, нахабний і пихатий Марк Нейман був звіданим злом, до якого я за два дні навіть звикла. Турботливий же Марк мене лякав. Але я усвідомлювала що поводжусь дивно, зрештою чоловік не для мене старається.

- Пробач, - щиро вибачилась я. – І дякую. Мені не звично приймати допомогу.

І щоб не бовкнути чогось зайвого вискочила з кухні до дитини.