Спалений міст

Глава 7

Я не знаю, скільки часу ми провели у тому спортзалі. Я збив руки в кров, однак мені стало трохи легше. Я не хотів говорити з дівчиною, а вона ж намагалася кілька разів зателефонувати. Невже відчувала? Ні, я поки не готовий цього зробити. Мені нарешті вдалося хоч трохи заспокоїтися, а Паша дозволив мені приходити сюди в будь-який час, коли це буде потрібно. Отримавши ключ, я одразу ж запитав про ціну. Та виявилося, що це просто кілька друзів організували для себе та "своїх" абсолютно безкоштовно, адже всім інколи потрібно випустити пару. Була вже десята вечора, та я не хотів їхати додому, бо там була Аліна...                                                                                                         

- Поїхали в бар? - раптово запропонував Віталік. - Нап'ємося поповній, аби лише забути про все на світі.                                                                                                                                            

- Я ніколи не напивався. - зізнався я.                                                                                                 

- А ти ж і випускний пропустив. - згадав хлопець. - Ну нічого, поїхали. Я знаю одне дуже круте місце, де тобі точно сподобається. І я не приймаю відмовок.                                                                      

А я навіть не намагався. В мене зараз був якийсь дуже дивний стан, адже поступово мій ідеальний світ почав руйнуватися. Дівчина, яку я так щиро кохав, заради якої я був готовий відмовитися від власної мрії та жертвувати всім, просто обрала іншого. При чому так підло, за спиною. Вона намагалася зберегти наш міст, шукаючи інший шлях. Від цього ставало лише гірше. Мені не хотілося зараз навіть бачити її, однак Віталік вирішив витягати мене з того стану. Таке відчуття, ніби я подивився на нього по іншому. Ми ніколи не дружили з цим хлопцем, адже він був з компанії крутих. Ми скоріш жили за принципом я не чіпаю його, а він мене. Хоча кілька разів він намагався зі мною заговорити. Може даремно я так себе тоді поводив? Хлопець міг би стати для мене хорошим другом, та тоді мій світ заповнювала лише Аліна. Ні, не хочу зараз про неї думати. Ми якраз під'їхали до бару, де я мав вперше напитися. І це було саме тим, що мені зараз так не вистачало. Відключитися від усіх цих почуттів та болю. А потім взяти до рук гітару і вилити весь біль в пісню, яку ніколи не побачить світ. Як і мою режисерську роботу.                                                                                                                    

- Так, я вже бачу про що ти думаєш. - перервав Віталік. - Та зараз не потрібно цього всього, ми маємо з тобою добре випити. А потім поговоримо, добре?                                                                      

- Чому ти вирішив бути таким добрим до мене? - посміхнувся я, виходячи з машини.                       

- А може я завжди хотів з тобою дружити. Не задумувався про це? - він розсміявся, та щось мені говорило про його серйозність. - Ми з тобою більш схожі, ніж ти думаєш.                                   

Ну так, прямо сіамські близнюки. Але сперечатися я не став. Як то кажуть — правий той, хто платить за випивку. Добре, не кажуть, я це сам щойно придумав, та від того правда не стає інакшою. Мені справді зараз потрібно було відволіктися. Бар же був самим звичайнісіньким. Таким його зображають в американських фільмах. Можливо я б навіть ближче роздивився, та зараз мені було зовсім не до того. Це тепер я знаю, що прийду сюди ще не раз з людиною, що стане для мене ніби старшим братом. А тоді все було інакше.                                                                                                         

Віталік замовив багато пива, так би мовити, для розминки. Ну що ж, добре, йому видніше. Перед очима ж в мене все ще стояла картина того поцілунку Аліни й іншого хлопця. Хотілось просто розірвати його на шматки, або хоча б добряче вдарити. Чи стало б мені легше від того? Ні, не стало, проте я б задовольнив якусь темну частину своє сутності. Дівчина, яку я кохав сильніше за все на світі, зраджувала мені. І чому? Просто вирішила знайти більш багатого?                                   

- Так, друже, зараз не думай про свою Аліну, поки добре не нап'єшся. От тоді ми з тобою поговоримо. Окей? - я ж лише кивнув. - Якщо ти ніколи не пив пива, то воно досить своєрідне на смак. Але після кількох келихів це вже не має тебе турбувати.                                                                      

І він виявився правий. Спочатку мені взагалі не сподобався цей різкий смак. Однак поступово я почав звикати до нього. А вже на третьому мій розум почав затуманюватися. Все менше боліло всередині мене, та натомість приходила злість. На неї, на того хлопця, на себе... Я ж її не втримав. Якби в мене тільки вийшло заробляти більше, я б дав їй того життя, що вона так хотіла...                                   

- Навіщо їй взагалі це все було? - почав я, коли ми перейшли на горілку. - Я ж так кохаю її. Я готовий був зробити все, аби Аліна була щасливою. А їй все мало, розумієш? Вона ж звикла до гарного життя, а казочка під назвою кохання виявилася не такою вже й цікавою. - я стукнув кулаком по столі, від чого мало не розлив випивку. - Як же мене це все дістало.                                                                      

І мене справді дратувало все моє життя. Я не роблю жодного з того, що хотів би. Я просто поховав свої мрії і в режисерській сфері, і в музичній. Все заради того, аби зробити щасливою людину, яку, скоріш за все, цікавили лише гроші. Якби зараз поряд зі мною не було Віталіка, я б напевно просто не знав куди йти. Мама б вдома одразу все зрозуміла, а до дівчини я навіть не хотів повертатися. Не можу зараз її бачити. Це занадто важко для мене. Тому аби хоч якось відволіктися від розбитого серця, я прийнявся роздивлятися татуювання Віталіка. У свої двадцять три в нього вже була повністю забита права рука. Хлопець був ще тим фаном музики, тому і малюнки були відповідні. І, наскільки я знаю, дизайн саме його. Ще б, художня школа хоч десь знадобилася. А я ж теж завжди хотів собі тату, адже вважав, що саме тоді я буду крутим. Та з часом це все пройшло, однак бажання залишилося.                                




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше