Спалений міст

Глава 14

Моє життя увійшло вже в певний ритм. Я постійно працював, займався музикою чи режисурою. Мене все частіше запрошували в якості режисера для реклами чи якихось незначних роликів, проте до фільмів я ще, так би мовити не доріс. Але нічого, скоро я знімлю хоча б серію для якогось серіалу. Якщо є мета, і впевнено рухатися до неї, то все обов'язково так і буде. Та на цьому шляху виникло досить багато перешкод. В якийсь момент в Ані почало погіршуватися здоров'я, і з кожним днем їй ставало лише гірше. Вони одразу ж пішли по лікарях, але аналізи та обстеження були в нормі, ніби з дівчиною нічого серйозного. Проте ми помічали, що вона марніла на очах. А разом з нею змінювався й Віталік. Було видно, що хлопець дуже сильно переживає за свою кохану, адже боїться її втратити. Я намагався підтримувати його як міг, але Ані краще не ставало. Все ж вони вирішили звернутися ще до одного лікаря, який і виявив причину. В дівчини була пухлина, яку терміново треба прооперувати. Ще б тижня два, і ми могли просто б не встигнути.                                                                      

Вічний оптимізм Ані навіть тут не покинув її, хоча вона і жартувала через силу. Я розумів, що їй боляче, тому весь свій вільний час проводив у друзів. Їм була потрібна моя підтримка, адже для них настали складні часи. Гроші на операцію були, і нам навіть пощастило знайти лікаря, який погодився взятися за це. Однак був дуже великий ризик того, що це може не спрацювати, і дівчина просто помре. Я бачив, що для Віталіка це неймовірно складно, адже він ніби відчував весь біль своєї коханої. Мені ж це все нагадувало те, коли мій батько помирав. Але цього разу так не буде. Аня сильна, та й хвороба її ще на ранній стадії. Вона з усім впорається...                                                                                         

В день операції я взяв вихідний та був з другом в лікарні, адже йому потрібна була моя підтримка. Я бачив, що він настільки хвилюється, що навіть вже не стримував сльози. Кажуть, ніби хлопці ніколи не мають плакати. Однак бувають моменти, коли стримуватися вже немає сил. І тоді тільки справжні чоловіки зможуть показати свою слабкість. Мені й самому було важко уявити, що з Аньою може щось статися. Ми з нею не так давно знайомі, але ця дівчина запала мені в душу, ставши справжньою подругою. Тому навіть уявляти не хочу, що зараз відбувається в душі Віталіка. Я ж просто поклав руку на плече другові.                                                                                                                                            

- З нею все буде добре. - промовив я. - Лікар сам сказав, що прогнози хороші. Тому нам варто заспокоїтися і вірити в краще.                                                                                                         

- А якщо ні? - він уважно подивився на мене. - Вадиме, я не можу її втратити. Я так сильно кохаю Аню, що більше не уявляю свого життя без неї. Якщо щось піде не так...                                                   

- Не треба думати про погане. Аня дуже сильна дівчина, вона впорається з хворобою, а лікар зробить операцію як треба. - я намагався звучати як можна впевненіше. - Нам просто треба почекати. Лише просто почекати. Світ не настільки несправедливий, аби така неймовірна людина померла.             

- Дякую. - врешті прошепотів він. - Що ти зараз поряд зі мною.                                                          

- Я завжди буду поряд, брате. - мені навіть вдалося посміхнутися. - Як і ти зі мною. Для цього в нас є наша дружба.                                                                                                                                         

Він же лише кивнув, навіть не в змозі відповісти. А я ж згадав слова Ані на її дні народженні, що стали вже пророчими. Одного разу настане момент, коли Віталіку знадобиться моя допомога... І саме так і сталося. І я чомусь був впевнений, що ще не раз ми отак будемо підтримувати одне одного в важкі моменти, та поділяти хвилини радості. Зараз я намагався налаштувати себе на позитив, адже все буде добре. Аня впорається з хворобою, потім вони зіграють весілля. Принаймні це те, у що я хотів вірити і намагався впевнити в цьому ж і Віталіка. Однак все міг змінити лише лікар, який би сказав свій вирок. Хвилина за хвилиною, година за годиною, а ми досі не маємо ніякої відповіді. І я вже справді починав боятися, а що відчував в той момент Віталік, навіть думати не хочу. Але ось вийшов доктор, знімаючи рукавички.                                                                                                         

- Операцію ми провели успішно, загроза минула. Зараз вона якийсь час пробуде ще під наркозом, а потім знадобиться певна реабілітація. - він посміхнувся. - Та з нею все буде добре.                       

Я почув, як Віталік шумно видихнув, заховавши обличчя в долонях. З Аньою все буде добре, лікарям вдалося врятувати її. Сотні емоцій сколихнулися в мені, і я відчув неабияку радість. Дівчина буде жити. І це була найкраща новина для нас обох. Тепер можна було розслабитися, адже найстрашніше вже позаду.                                                                                                                                             

- Дякую вам, лікарю. - Віталя потиснув руку чоловіку, хоча його досі всього трусило. - Ви не уявляєте, що зараз зробили для мене. Я можу зараз її побачити?                                                                      

- Ні, деяких час їй потрібен аби прийти до тями після наркозу, а потім так. Проте не надовго. - напевно лікар вже звик до таких питань, адже відповідав абсолютно спокійно. - Ще потрібно буде дещо для реабілітації, тому потім підійдете до мене і я все вам розповім.                                                        

Друг лише кивнув, а лікар поспішив піти. Я бачив, що його все ще трусило, тому просто обійняв його. Так, не лише дівчата люблять це робити, хлопці також. Він поступово почав заспокоюватися, адже його дівчині більше нічого не загрожує. Та щось мені підказує, що найближчим часом на неї чекає гіперпіклування, адже Віталій дуже сильно перенервував. За пару годин нам дозволили зайти до неї, і Аня навіть посміхалася. Вони з такими закоханими очима дивилися одне на одного, що я відчув себе зайвим зараз у цій ідилії. Тому тихенько вийшов з палати, присівши на лавочку за дверима. Ось воно, справжнє кохання, а не те, що я називав нашими з Аліною почуттями. Хоча може з мого боку все й було по справжньому, а от з її... Ні, я не заздрив другові, проте мені теж хотілося отримати своє довго і щасливо.                                                                                                                                            




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше