Спалений міст

Глава 39

Сьогодні був досить неприємний час, адже рівно чотири року тому помер мій батько. І сьогодні була річниця того страшного дня. Дня, після якого моє життя розділилося на дві половини - "до" та "після". Тепер я став відомим, та має можливість нарешті утримувати не лише себе, а я допомагав мамі. А найголовніше те, що я міг займатися улюбленою справою. Саме так, як і хотів мій батько. І це дуже дорого коштувало. Я взяв вихідний, не дивлячись на те, що зараз йшов активно процес зйомок. Та всі прекрасно увійшли в моє становище. Я одразу ж поїхав додому, аби допомогти мамі. Вони з тіткою Лідою з самого ранку вже щось готували, аби було що поставити на стіл. Звичайно мама тепер могла більш впевнено брати гроші, і витрачати їх справді туди, куди вона вважає за потрібне. Тому страв буде дуже багато. І вже навіть не уявляв, як би мама впоралась з усім самостійно. Це ж неймовірно важко.                                                                                                                                             

Я хоч і вмів готувати, проте мене одразу ж вигнали разом з Віталіком з кухні, а от Аню залишили. Та не думаю, що їй сильно щось довірять робити. Друзі приїхали підтримати мене. Звичайно я не міг їх не покликати, адже батько тоді був такий радий, що я хоч з кимось почав спілкуватися. І мене неабияк вражав наш з Вітальою зв'язок. Ні, він зовсім не схожий на ті романтичні відносини. Це скоріш як зв'язок, який буває лише між рідними братами. Вони готові до останнього стояти одне за одним, лише аби іншому не було погано. От так само і в нас. Я знав, що зроблю все, аби прийти на допомогу Віталіку. І він зробить так само. Стільки разів ми відтягували одне одного від прірви, будуючи міст із нічого. І кожного разу це спрацьовувало. Я сподіваюся, що так буде і надалі. Тим паче, що тепер нас зв'язувало дещо більше, а саме Богданчик. Фактично ми стали родичами.                                   

Десь вже за дві години почали підтягуватися родичі та близькі. Усі вони прийшли в чорному одязі, адже хотіли таким чином виявити свою повагу до пам'яті батька. І ми це дуже сильно цінували. Кожен приніс якийсь свій вклад у стіл, не дивлячись на те, що там і так було купа всього. Ми згадували тата, навіть жартували, адже він сам цього хотів. Однак у кожного були сльози на очах. Він був неймовірною людиною, про яку ніколи не варто забувати. Я ж настільки якось перенаситився цим всім, що просто вирішив вийти на балкон та трохи подихати свіжим повітрям. Воно завжди мене заспокоювало, адже тут я міг залишитися наодинці зі своїми думками. Десять років тому я навіть уявити не міг, що колись мріятиму про кілька хвилин самотності. Тоді ще вісімнадцятирічний Вадим, який вступив до університету, аби вступити мрія, навіть подумати не міг про те, що його життя зробить такий поворот. Я міг уявляти лише, як мої фільми завойовують прихильність глядачів, а пісні наспівають повний зал фанатів. А тепер це моя реальність. І я не скажу, що вже звик до цього всього. Мені здається, що для цього і життя буде мало. Та все ж я роблю певні успіхи.                                                                      

- Невже Вадим Макарчук знову вирішив втекти від людей? - почув я голос Ані.                                   

І от знову, після стількох років, ми з нею зустрічаємося на балконі. Тоді це було її день народження. Я ще робив перші кроки до того, аби стати режисером. А "Timecode" був лише в планах. Як зараз пам'ятаю, що сумнівався, чи потрібна взагалі Віталіку наша дружба. Який же я був нерозумний. Ця дружба інколи витягувала мене з таких ям, куди я б ніколи не стрибнув з власної волі. А ось тепер вона тут. Тільки це не просто моя знайома. Це моя подруга, яка ще й дружина найкращого друга та мама мого похресничка. І, судячи з усього, в нас знову намічається серйозна розмова.                                   

- Про що цього разу будеш мені розповідати. Я ж ніби все правильно роблю. - посміхнувся я.          

- Ну не зовсім все. Хоча там, я думаю, ти прекрасно знаєш і без мене. Тому навіть туди лізти не буду, розберешся сам. - я прекрасно розумів, що вона має на увазі Марію. - Вадиме, ти ніби вже мав звикнути до уваги, адже часто виступаєш перед публікою. Чому ти сьогодні втік з-за столу?           

Важке питання, адже саме його я і боявся зараз почути. Боявся, тому що просто не мав відповіді. Як мені зізнатися в правді їй? Але це ж Аня, вона завжди зрозуміє мене, вислухає та дасть якусь дієву пораду.                                                                                                                                            

- Я не знаю. Це просто... - я видихнув. - Інша справа, коли ти знаєш, що робити. То ж сцена, моя рідна стихія. Я так відчуваю себе як вдома. А зараз... Зараз я не знаю, що й кому сказати, бо кожен буде дивитися на мене і чекати чогось особливого. Я не можу з ними бути собою, розумієш? - вона кивнула. - Мої фанати для мене як родина, і з ними я справжній.                                                                   

- Я тебе прекрасно розумію, тому що з твоєю проблемою стикаються багато людей. Але Вадиме, послухай, ніхто ні тут, ні в іншому місці не збирається тебе оцінювати. Хіба що на якомусь дивному інтерв'ю. В будь-якому разі, тобі не варто соромитися себе, адже ти неймовірний. І я впевнена, що в тебе все виходить. А взагалі от тобі моя порада. Коли знову опинишся в такій ситуації, уяви, що ти серед фанатів на сцені. От побачиш, тобі стане краще.                                                        

І вона мала рацію, адже це справді спрацьовувала. Не одразу, проте я намагався перебороти цей комплекс. Спочатку мені давалося це важко, але я зміг впоратися. І впевнений, що ця порада мені знадобиться в іншому. В такі моменти я дуже добре розумів наскільки ж мені пощастило з моїми друзями, які готові мене завжди підтримати...                                                                                                 




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше