Глава 6

В ту ніч я так і не дочекався Аліну додому. Вона повернулася зранку, вже коли я збирався на роботу. Довго вибачалася, обіцяючи, що такого більше ніколи не повториться. Однак я сумнівався вже в цьому. Та все ж кохання перемогло, і мені довелося просто переступити через себе. Я вже не уявляв свого життя без цієї дівчини, тому і був готовий слухати кожне її слово. А от слова Віталіка ніяк не йшли з моєї голови. Я думав про те, що йому ж немає сенсу мені брехати. Він говорив абсолютну правду.       

Відпросившись з роботи, я написав Аліні, що сьогодні переночую в батьків, тому що хочу провести з ними трохи часу. Мені було цікаво, чи сидітиме вона вдома. А може піде на якусь свою зустріч? Якщо все буде добре, то я справді піду додому, адже тато, останнім часом, не дуже добре себе почуває. Та зараз в мене є інші плани. Це далося важко, але я дізнався адресу ресторану, в якому працює колишній однокласник. І саме туди зараз і попрямував. Це було досить вишукане та дороге місце, в яке я б точно не прийшов. Тут за вечір можна лишити мою місячну зарплату. Мила та привітна дівчина на вході зустріла мене з широкою посмішкою.                                                                                               

- Ви бронювали столик? - сказала вона.                                                                                                     

- Ні, але я прийшов до Віталія Прохорова. - пояснив я. - Скажіть, що це Вадим Макарчук. Він зрозуміє.  

Вона ж лише кивнула та попросила зачекати тут кілька хвилин. Хоча після того, як я вдарив його, не думаю, що хлопець взагалі захоче розмовляти. Певно зараз скаже охороні, аби мене більше не пускали ніколи ближче, ніж на кілька метрів до ресторану. Але я помилився. За кілька хвилин дівчина таки повернулася та повідомила, що директор чекає на мене у своєму кабінеті. Що ж, я помилився стосовно нього. Віталій зустрів мене з широкою посмішкою. Я ще бачив сліди від мого удару на його обличчі, проте це зовсім не бентежило хлопця.                                                                      

- Чесно, не очікував тебе тут побачити. - промовив хлопець. - Особливо після цього. - він вказав на своє обличчя.                                                                                                                                        

- За це вибач, але ти заслужив. - я присів навпроти колишнього однокласника. - Я до тебе зовсім з іншої справи. Ти говорив про хлопця, з яким Аліна сюди приходила. Мені потрібно дізнатися більше. Про все. Ти мені можеш розказати?                                                                                                     

- Навіщо розказувати, якщо я можу тобі показати. - Віталій почав щось друкувати у своєму комп'ютері. - Великий плюс в камерах не лише в тому, що вони запобігають крадіжкам. А інколи ще й фіксують те, чого б нам не хотілося. - посміхнувся хлопець. - От, іди сюди.                                                           

Коли я підійшов, він вивів на екран велику картинку, в якій я одразу ж розгледів Аліну та Максима, її колишнього одногрупника. Ми бачилися пару раз, та вона завжди вважала його лише другом. Наскільки мені пам'ятається, хлопець з дуже багатої родини й через це занадто високої про себе думки. Але дівчина мені казала, що вони давно перестали спілкуватися. Вона спалила з ним всі мости. Та зараз я бачу зовсім інше. Ось рука Аліни повільно тягнеться до хлопця та накриває її. Ще мить, і відстань між ними скорочується. Можна було б подумати, що це щось інше. Було б бажання, а виправдання знайдеться. Однак я впевнений, що це поцілунок. Ні, не може бути.                                   

Мої руки стиснулися в кулаки, та я відчайдушно намагався себе стримувати. Я починав ненавидіти себе, адже ідеальний світ руйнувався. Я навіть не міг нічого бачити через червону завісу гніву на очах. Ще мить, і я просто не зможу себе стримувати. Прокинулося дике бажання поїхати до цього хлопця і вибити з нього все, що можна. І Віталік помітив це.                                                                            

- Так, друже, спокійно. - він поклав мені руку на плече. - Поїхали зі мною.                                   

Я навіть відповісти не зміг, адже мене переповнювали емоції. Буквально силою колишній однокласник вивів мене з ресторану та всадив до своєї машини. Уявлення не маю, куди ми їдемо, та було байдуже. В мене з голови не йшла та картина, в якій я бачив їх разом. Аліна та Максим цілувалися, не соромлячись абсолютно нікого. Яка ж вона все-таки... Але я не міг нічого поганого сказати про неї, як і про будь-яку дівчину. Тим паче вона ж мій вибір. Здається, я все ще кохав її...                                 

За хвилин десять ми приїхали до якогось зовсім непримітного місця. Він знаходився десь у непримітному райончику нашої великої столиці. Одні будинки та якісь яхт-клуби. Не розумію для чого це все. Та Віталій просто сказав мені вийти та слідувати за ним. Ну що ж, добре, нехай буде так. Не вбивати ж він мене приїхав. Ми увійшли в середину якогось складу, і я побачив величезне приміщення, що переробили під своєрідний спортзал. Але тут займалися лише боксом чи якимись бойовими мистецтва.                                                                                                                                            

- Віталіку, друже, бачу ти сьогодні не сам. - привітався з ним якийсь хлопець. - Ми гостям завжди раді, якщо це перевірені люди.                                                                                                         

- Вадим нормальний. - посміхнувся він. - Наша людина, і йому терміново треба випустити пар. - пояснив він. - Вадиме, познайомся, це Паша.                                                                                       

- А що таке? - не втримався чоловік.