Спалений міст

Глава 30

Віталік досить швидко приїхав в бар, і тепер ми сиділи тут, просто напиваючись. Давно я цього не робив, адже весь час мене ніби щось стримувала. Та все ж тепер я міг розслабитися. Одразу після дзвінка другу, я написав пост в Інстаграмі про те, що я розійшовся з Лільою. І це стала нашим рішенням. Ніхто не винуватий, просто ми не підходимо одне одному. Коментарі були різними, хтось мені співчував, а хтось відверто ненавидів, вважаючи, що я розбив серце бідній дівчині. Що ж, нехай буде так. Я звик до такого ставлення, адже життя відомих людей просто наповнено ними. І саме тому просто спокійно реагував та інколи відповідав на деякі повідомлення.                                   

Зробивши замовлення в барі, ми сіли на наше улюблене місце. Так, давненько ми сюди не приходили. Але зараз нам просто потрібно поговорити про все. Звичайно, мій друг щасливий, адже в нього тепер є дружина, яку він безмежно кохає. І на щастя це взаємно. Вони такі милі та романтичні разом. Але Віталік приїхав сюди, аби підтримати мене. Думаю, Аня точно була не проти цього, бо я ж і її друг. Тому хлопець повідомив, що сьогодні ночує в мене, адже не хоче з'являтися в п'яному стані перед коханою. А я був не проти. Хоч раз моя самотність у квартирі не буде такою явною. Але якщо ми тут надовго, то не думаю, що це знадобиться. Я ж випив першу чарку, від якої трохи скривився. Це завжди так, коли ми починаємо наш вечір. Алкоголь теплом розтікся по всьому тілу, і я відчув, як мені стає трохи легше. Хоча, як на мене це лише самонавіювання. Насправді нічого такого немає, просто я сам собі так вирішив.                                                                                                                                            

- Як це взагалі сталося? - не розумів Віталік. - У вас же все було так добре. А тепер...                            

- Ліля сказала, що більше не може витримати весь той хейт, що на неї звалився. Вона не готова терпіти таке кожного разу, адже якщо ми будемо планувати щось більше, то все може стати лише гірше. - просто відповів я. - Тому хоч вона і має почуття до мене, але нам потрібно рухатися далі. І от тепер я тут, п'ю в барі. - сказав я, перехиливши ще одну чарку.                                                                      

- Так брате, це не найприємніша ситуація. - підтримав мене друг. - Але я чомусь думав, що ваші почуття це зможуть витримати. Принаймні я сподівався на це. Ліля вона ж ідеально тобі підходила. Ви були такі милі та романтичні разом. До того ж ти їй подобався не через гроші чи статус.                   

- Однак саме вони все і зруйнували. Знову. - видихнув я. - Тільки того разу Аліна кинула мене через те, що я якраз не мав цього. От тепер я зовсім нічого не розумію. Яким би не було моє життя, але мене все одно покинуть. Може так мені суджено.                                                                                              

На якусь мить запанувала тиша за столом, яку порушувала лише музика в барі. Ні, я справді не міг зрозуміти, чому в моєму житті все так складається. Невже мій міст до справжніх почуттів остаточно зруйнований, і я вже не зможу побудувати новий. Не хотілось навіть думати про таке, проте, здається, в мене просто немає іншого виходу. Кожного разу, як я намагаюся побудувати справжні стосунки, в мене нічого не виходить. Тепер мені потрібна дівчина, яка не поведеться на гроші та відомість, а прийме мене такого, який я є. Але вона ще й має витримати все те, що на неї звалиться. А що я дам їй натомість? Я віддам своє розбите серце та зроблю все, аби вона була щаслива. Може й не рівноцінний обмін, та я вірив, що така і справді знайдеться.                                                                      

- Знаєш, а в мене є ідея. - сказав Віталік ще через кілька чарок. - Може тобі варто анонімно з кимось познайомитися?                                                                                                                                   

- Щось типу сайту знайомств? - скептично відповів я. - Я таке не люблю, адже там рідко можна зустріти когось справжнього.                                                                                                                           

- Ні, це не зовсім те. - заперечив Віталік. - В Ані є один чат в телеграмі, де досить адекватні дівчата зібралися просто поспілкуватися. І хто знає, може твоя принцеса саме там, серед них. Зареєструєш свій другий номер, поставиш фото якоїсь машини чи щось типу того, та й придумаєш новий нік. От і все. А чому би й ні?                                                                                                                       

Ну я навіть не знав, чи варто так робити. Все ж це справді схоже на чат знайомств. Але тут ще й дуже малий відсоток того, що все-таки станеться. Краще навіть і не намагатися, адже я не хочу знову розчаровуватися. З іншого боку так я буду впевнений, що зі мною спілкуються лише через якісь мої особисті якості, а не через відомість. Тому тут палка двох кінців, і я ніяк не міг наважитися. Та все вирішили ще кілька чарок. Вже за пів години я був настільки випивший, що реєстрував новий номер в телеграмі. Поставивши якусь картинку на заставку, я чекав повідомлення від Ані з запрошенням в чат. Він називався просто "Київський чат для спілкування". Тут було стільки людей, і я просто не знав як тут далі та що робити.                                                                                                                                

- Ну от і молодець, що зробив це. - посміхнувся Віталік. - Просто почни спілкуватись, подивись на саму адекватну і цікаву дівчину, а тоді напиши їй в приватні повідомлення. Я впевнений, що тобі щось то та й дасть. Принаймні спробувати варто, а вже потім робити якісь висновки.                                              

Ще кілька чарок, і тоді я остаточно розслабився. Ми разом придумували відповіді на запитання, складаючи певну легенду. По суті справи я нікого не обманював, але і всієї правди не розкривав. Принаймні так буде краще для всіх нас. Я ж не хочу, аби вони одразу дізналися, хто саме приховується під маскою. Хоча я вказав своє справжнє ім'я. Але чи мало Вадимів у світі? Думаю, що ні. Та й ми не розкриваємо всіх подробиць, аби зіставити та здогадатися. Але хто його знає. Шерлоків то зараз багатенько. І саме так ми й спілкувалися далі та пили. Зовсім скоро алкоголь зовсім перестав мене цікавити, адже віртуальний світ захопив мене у свої тенета. Тому я запропонував Віталіку вже поїхати звідси. І, на диво, він погодився. Вдома ж хлопець завалився на диван та майже одразу ж заснув. Завжди дивувався таким і людям. І як в них тільки виходить? Але зараз я був зайнятий зовсім іншим. Чомусь я справді повірив, що зможу знайти тут дівчину, що змінить моє життя.                             




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше