Спалений міст

Глава 40

Вже кілька днів ми навіть не спілкувалися з Машою, і я боявся подумати про найгірше. Я писав їй, та вона навіть не читала. Невже з нею, щось сталося? Ні, я повірити в це не міг. Інакше вона б навіть не була в мережі. Коли я дзвонив їй, дівчина просто не брала слухавку. І це справді починало лякати. Невже з нею щось могло статися? Ні, я навіть думати про таке не хотів. Може вона просто занята. В мене ж були моменти, коли я був на роботі зайнятий новим проект, і ми дуже рідко могли з нею поговорити. Та я ж про це попереджав. Невже і справді щось сталося? Якесь не дуже добре передчуття не покидало мене. Ні, я не хотів аби сталося щось погане. Марія займала досить значне місце в моєму житті. Я її по-справжньому кохав, адже ця дівчина є найкращим, що зі мною сталося за останній час. І коли я вже не знав, що вигадати, вона сама до мене подзвонила. Однак якби мене спитали, я б сказав, що це найгірший момент в моєму житті. І я це говорив абсолютно щиро.              

Я сидів в себе вдома, перечитуючи новий сценарій. Останнім часом в мене настільки втомлювалися очі від постійної роботи за комп'ютером, що я придбав собі спеціальні окуляри, аби вони менше втомлювалися. І маю визнати, що вони допомагають. Але нічого не передвіщувало біди. Я просто працював, коли в мене задзвонив телефон. І яке ж було моє здивування, коли я там побачив номер Маші. Але в той самий час відчув полегшення, бо значить з нею все добре. Однак радіти було зарано. Наступна розмова змусила все моє життя перевернутися з ніг на голову.                                              

- Привіт Вадиме. - якось її голос звучав не дуже дружелюбно. - Як справи?                                   

І це вже змусило мене напружитися, бо Маша завжди розмовляла більш дружелюбно. А зараз складалося відчуття, що якби я був там поряд, то вона мене б прирізала. А може я себе просто накручую, і насправді все добре. Хоча другий варіант дуже малоймовірний. Особливо в цій ситуації.   

- Привіт, Маш. Я тобі дзвонив та писав, але ти не відповідала. - одразу сказав я.                              

- Відходила від почутої інформації та збиралася з силами, аби таки поговорити з тобою. Не скажу, що це далося мені легко.                                                                                                                            

От після цих слів все всередині мене опустилося. Невже вона все дізналася? Ще й, судячи з усього, їй про це хтось розказав. І хто ж це в нас був такий добрий? Точно не хтось з мого оточення, бо вони просто не здатні на таке. Лишається лише одна людина. Тоді вона бачила як Марія підписана та її фотку, а ще чат. Тому не думаю, що це було б занадто складно. А ті останні слова Аліни, що я ще пошкодую про те, що зараз виганяю її. Ну що ж, от її помста. Чудово просто. І як тепер мені далі вчиняти?                                                                                                                                            

- Вадиме, скажи, а коли ти збирався мені розповісти? Чи може мені краще називати тебе Вадим Макарчук? - я чув, що вона ледве стримує гнів, який йшов в суміші зі сльозами. - Я ж тобі довірилася, розповіла все про себе. А ти...                                                                                                         

- Маш, я кілька разів збирався. Навіть всі друзі, хто знав про це, казали аби я розповів вже. Тим паче в тобі я був впевнений, що я цікавий тобі не лише через гроші. І я знаю, хто тобі розповів про це. - сказав я. - Це моя колишня, про яку я тобі розповідав. Кілька днів назад вона прийшла до мене, а я не захотів бути з нею. Бо мені не потрібна вона.                                                                                                         

- Та яка взагалі різниця, хто саме мені розповів. Не це головне, розумієш? - але я не дуже то розумів, до чого вона хилить. - Ти вирішив мене перевірити. Чи не поведусь я на гроші та відомість. Ні, тебе теж можна зрозуміти. Я б на твоєму місці сумнівалася в кожному, хто з'явився в моєму житті в цей період. Але, враховуючи те, що ти мені так і не розповів, я досі не пройшла твою перевірку. І це найгірше, бо ти справді мені подобаєшся, Вадиме. На якусь мить я навіть подумала, що закохана в тебе. А ти так просто розбив мені серце.                                                                                                                       

- Маша, я не збирався влаштовувати тобі ніяку перевірку. Просто боявся, що ти мене не приймеш. - але я почув дещо в її словах. - Чекай, то ти в мене закохана?                                                              

На якусь мить між нами запанувала тиша. Так, вона щойно зізналася у своїй симпатії. Але я ж сам все зруйнував. Чому я не послухав інших та не розповів їй? А про це ж мені говорили всі. Та я ж вирішив робити так, як вважаю краще. От тепер і маю результат. І звинувачувати мені нікого, лише себе. Тому потрібно якось розібратися з цим усім.                                                                                                

- Це не має значення, Вадиме. Тепер вже ні. - вона і справді плакала. - Я тобі довіряла, а тобі байдуже на те, що думаю я. В тебе проблема усіх відомих людей — ти егоїст, Вадиме. Для тебе важливіше твій імідж. Тому нам не по дорозі. Прощавай. Більше ти мене ніколи не почуєш. Вважай, що ти виграв, яку гру ти там б не вів.                                                                                                                               

І вона просто роз'єднала дзвінок, а я навіть не встиг нічого сказати. Тільки що сталася найкраща та найгірша річ у моєму житті одночасно. Я почув, що дівчина, яку я кохаю, має до мене почуття. Але тепер вона мене навіть знати не хоче. Як взагалі я міг таке допустити? Саме в той момент я себе просто зненавидів. Як я міг так вчинити, з дівчиною, що так щиро довіряла мені. Навіщо я справді вигадав це все? Чесно, в той момент мені хотілося себе просто вдарити. При чому добре так, аби мозок встав на місце. Та я не став цього робити. Все ж я не заслуговую на те, аби мені стало легше. Я маю якось повернути Марію, аби нарешті зробити її щасливою. Я пам'ятаю, що їй стільки разів розбивали серце. Тому і немаю стати таким же покидьком.                                                            




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше