Спори

    Черговий шкільний день. Я сіла за свою парту й почала готувати все необхідне для уроку. Чомусь однокласники дивно дивилися на мене.

   - Нічого собі ти накоїла в міській бібліотеці, - мовила сусідка по парті, дивлячись в смартфон,- Чим ти взагалі думала, коли влипла в цю пригоду? 

  Я нічого не стала відповідати й замислилась. Невже, цей випуск новин дивилася уся школа? Треба усього лиш не зважати на них, вони скоро, мабуть, забудуть про це.  

  Через кілька хвилин в клас зайшла вчителька релігійної культури й почалось заняття. Ми писали конспект по темі уроку, поки вона нам диктувала щось про христянський гуманізм і його основи. 

    - Дуже смішно, Фуертес?- суворо спитала донья Тереза, дивлячись на мене погрожуючим поглядом,- Розкажи всім, разом посміємось.

    Я підвелась з місця й почала промову:

  - При нинішній ситуації, коли віряни відкрито закатовують й спалюють заживо невинних людей, про гуманізм в релігії годі й говорити. Це той ще дотепний оксиморон. 

   На мене всі дивно подивилися.

    "Оце так вона могилу собі риє", "Вона явно з'їхала з глузду", "Вогник інквізиції за нею плаче"- почулися шепоти в класі. 

   - Все, з мене досить,- загорлала вчителька, голосно закривши методичку, - Після уроків йдеш до мого кабінету. А ви переписуйте матеріал з підручника. 

   В класі панувала гробова тиша, усі щось писали. Я  переписала деякі важливі тези й почала гортати новини в Фейсбуці, аби не було нудно. Знову інквізитори знищили ще кількох людей. Ще під дописом з новиною від "порядних вірян" було так багато схвальних коментарів, аж гидко стало. 

  " Так їм і треба", "Це за антиклерикальні закони в 20-30 - ті роки", "Це трапляється через загниваючі західні навіювання", "Це все фейк, постанова" тощо - писали якісь люди в коментарях, окрім якихось позитивних смайликів або смайликів з вогнем. І таких реакцій безліч. Я б залюбки влізла в суперечку з тими людьми, що, власне і зробила. 

     "Вам не здається, що катувати й вбивати людей в принципі не можна навіть з точки зору релігії" - пишу у відповідь під коментарем якогось випадковому любителю людських страждань. Через деякий час мені  посипалось кілька не дуже люб'язних повідомлень. Хтось обіцяв знайти й спалити мене живцем, хтось ще щось інше несумісне з життям обіцяв зробити.  Чого й вимагалося очікувати від вірян.

   І  ми ще живемо серед тих людей, випадково перетинаємось з ними; це ж чиїсь батьки, діти, сусіди, вчителі, колеги, родичі тощо. А ми в той час розмовляємо про гуманізм. Так гидко від цього, що аж нервовий сміх пробивається й ледь стримується. Тільки б зараз ще раз не зареготіти.

***

   Нарешті закінчилися уроки. Як же хочеться піти додому або навідатися до тієї самої квіткової крамниці за новими запасами, але мені треба зайти до завуча. 

     Я постукала в двері й увійшла до кабінету. За робочим столом сиділа донья Тереза й щось заповнювала.

     -Як добре, що ти зайшла,- мовила вона, відірвавшись від паперів,- Що з тобою взагалі коїться, що дитина набожних батьків раптом починає усіляко виступати проти релігії? Твої мати й батько за тебе дуже хвилюються, бо не хочуть, щоб ти псувала свою карму  віровідступництвом й опинилася після смерті в пеклі. Ти завжди можеш повернутися на світлий бік, вибір тільки за тобою.

  - Я вже давно вибрала  антиклерикальний гуманізм, - відповідаю їй спокійним голосом, - Мене дуже розчаровує те, що на релігійному підґрунті завжди коїться якась хрінотень, котрій в прогресивному суспільстві нема місця. Замість того, щоб пристосовуватися й почати не тільки на словах любити ближнього свого, віряни творили й творять капості різних ступенів тяжкості будь-кому, хто думає інакше. Насильно милим не будеш, тому я  покинула Церкву й почала мислити своєю головою, а не книжкою давністю в кілька тисяч років.

   -Нічому тебе життя не вчить. А що з мораллю, якщо вона вся від релігії? Ти й її зрекаєшся?

    - Якщо в усіх релігіях майже однакові моральні принципи, то, може, справа не в ній? До того ж, добро можна чинити заради добра, а не тільки задля пропуску в рай, як віряни. Я закінчила,- кажу й покидаю кабінет завуча.

    Вона ще щось казала вслід, але я не розчула й вийшла з школи.