Спеціальна релігійна операція

Інші врятовані

     Початок вересня

  Сьогодні до нас навідався сеньйор Кастільйо. Ми усі присіли в залі. Дорослі почали розмовляти.

    - Який нині стан у вцілилих?- спитав сеньйор Гаррідо, голова сім'ї. 

    - Фізично в них є ушкодження від катувань  інквізиторів, психологічно - справи дуже кепські, - відповів гість,- Їм потрібен час, щоб отямитись від усіх цих жахів. Ще й людей не вистачає, котрі б допомогли нам.

    - Чи можу я допомогти вам з цим?- поцікавилась я, піднявши руку, - Не хочу залишатися осторонь після того, як мене врятували.

    В кімнаті тривала мовчазна пауза. Усі  четверо дивилися на мене. 

   - Я теж хотів би приєднатися до цієї ініціативи,- раптом вигукнув Хоакін, - Тим паче ефективніше буде робота.

     Усі замислились. 

     -  Гаразд, але майте на увазі, що місце має свій вплив на психологічний стан, - замислившись, мовив вчитель, - Зараз ми перемістимось туди. Хапайтесь за мене.

     Ми узяли викладача за руки й той переніс нас в якесь незнайоме місце, чимось схоже на коридор лікарні. 

    Утрьох ми зайшли в якусь випадкову палату. Усе тут таке світле: майже білі стіни, постільна білизна на ліжках постраждалих. Вікно було велике й огорожено решіткою з обох боків, всередині її ширина займала майже все підвіконня. Це щоб з нього ніхто не стрибав, чи ще чомусь? 

    В людей, що лежали тут, вигляд був дуже виснажений. В їхніх відсторонених поглядах читався страх, змішаний ще з якимись емоціями. В них усіх були травми після тих допитів: в когось переломи рук, ніг, ще якихось кісток, комусь щось вибили. 

     Від вигляду всього цього телепату стало кепсько.

     - Хімено, допоможи з перев'язкою, Хоакіне, йди до Марго в лабораторію й допомагай їй із зіллями, - звернувся до нас сеньйор Кастільйо.  Хлопець покинув палату

   Я підійшла й почала тримати людину за руки, поки вчитель змінював бинти на паціентові. 

  Коли ми завершили допомагати в цій палаті, ми перейшли до інших. Когось ми перев'язували, когось змушували прийняти лікувальне зілля. Інколи люди йшли нам на зустріч й виконували наші вказівки добровільно, а інколи опиралися.

     - Просто спаліть мене й не мучайте,- ледь розбірливо кричав якийсь літній чоловік, що лежав нерухомий,- Я не хочу бути тягарем для вас.

   Мені теж стало на душі кепсько.

    - Що з ним траплялося ?

  - Під час одного з допитів інквізиторів в нього сталися проблеми з серцем, ось тепер ми й розгрібаємо наслідки цього. Посидиш з ним, поки я дороблю обхід?- відповів викладач й покинув палату.

   Я закивала й почала спілкуватися з постраждалим. 

     - Допоможи мені піднятися,- прохав той. Я посадила його на койку, а потім підняла. Сам стояти він не міг, тому я тримаю міцно. 

    Стояв паціент так близько п'яти хвилин, потім попрохав мене покласти його.   Інколи він просив подати йому води, а інколи хотів померти й прохав допомогти в цьому. 

     - Вибачте, не можу таке взяти на душу,- відповіла я, намагаючись від нього руку, якою він спробував сам себе задушити, - Я вірю в те, що Ви прийдете в норму після лікування. Не треба, будь ласка. А як же Ваші родичі, котрі б засмутилися Вашій загибелі? 

   - Вони мене здали в лапи інквізиторам,- вимовив постраждалий,- Хотіли позбутися мене.

   - Мене теж зрадила рідна сім'я, але я знаходжу сили, щоб рухатися далі, назло їм.

    Мені було страшно за нього. Бути закутим в такому стані й замість того, щоб бути в оточенні рідних людей, він постраждав в підземеллі або інквізитори довели бідолагу до такого стану. 

     Я замислилась. І це заради тих жертв я прагнула мирного рішення цієї проблеми?  Дуже даремно сподіватися на безкровний спосіб зупинити інквізицію, коли ці віряни не зупиняться ні перед чим, якщо вони захочуть скалічити та повбивати якомога більше людей. Сеньйор Кальєс мав рацію, коли намагався позбавити мене цього мислення. І після цього всього ще я маю співчувати вірянам? Що ж, мирного рішення не буде. 

     Невідомо скільки минуло часу перед тим, як сеньйор Кастільйо оголосив про завершення зміни. 

     Ми з Хоакіном повернулися додому. 

    - Я не думав, що моя здібність так подіє на мене, - ділився вряженнями хлопець,- Але іншого виходу нема. Я краще допомагатиму в лабораторії з приготуванням відварів.

    - Тобі зараз краще?- спитала я в нього. Телепат закивав й ми зачинилися в кімнаті. Ніхто з нас далі не заговорив під враженнями від сьогоднішнього.

   

 

    




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше