Спіймай мене

Розділ 2. Піти туди - не знати куди, знайти того – не знати кого.

Цілий тиждень ми з Сашком не виходили із нашого спільного кабінету. На карті України, перш за все, ми відмітили міста, де були вкрадені кошти із банківських рахунків клієнтів. Загалом, це були усі великі міста та невеликі містечка районного значення. Всього 143. Системи у цьому ми не знайшли. Єдине, що з'ясували, то це те, що наш хакер чи група хакерів, такі собі «Робін Гуди» – грабували рахунки заможних людей з великими сумами і виводили гроші, через рахунки звичайних людей із середнім чи малим статком, зокрема – пенсіонерів. При цьому, під час виводу знімали не всю суму, а завжди лишали тридцять тисяч гривень на рахунку. Уявляю, очі пересічних громадян із невеликою заробітною платою або взагалі очі пенсіонера з мізерною пенсією, коли вони запитували баланс по картці. І головне, що витребувати з них ці кошти, щоб повернути їх власнику, неможливо, бо невідомо з чийого рахунку вони надійшли. Усе чисто. Система обміну на крипто-валюту і переведення в електронні гаманці та назад працювала бездоганно - не підкопаєшся. За таких умов спіймати злодіїв взагалі не представлялось можливим.

Потім, відмітили на карті столиці усі банкомати, де останнім часом знімались великі суми коштів за одним разом. Відносно великі, бо банкомат теж не безрозмірний.  За один раз туди загружалось інкасаторською службою не більше п'яти мільйонів гривень. Кожний раз, зняття готівки відбувалось у різний час, але зажди рано-вранці, або пізно вночі. Кілька сотень тисяч доларів вкрадених з одного рахунку, могли зніматись кілька днів підряд, у різних банкоматах і через карткові рахунки різних людей. Незмінними лишалось одне – тридцять тисяч компенсації за користування рахунком.

Ми з Сашком передивились усі відеозаписи зазначеного часу знаття з усіх 306 банкоматів столиці і, нарешті, виявили злодія. Це був чоловік середньої статури з чорними окулярами та звичайній синій аптечній масці, яку зараз носять усі через карантинні обмеження. На відеозаписах з міських камер, пробували відслідковувати шлях чоловіка до банкомату і назад, але він був завжди різний. Злодій, ніби знав розташування усіх міських та приватних камер і на якомусь етапі, потрапляючи у «сліпу зону» - просто зникав.

Проробивши безліч монотонної роботи, передивившись десятки годин відеозаписів, ми з Сашком дійшли висновку, що скоріш за все він діяв один. Це була халепа! Ідеальний злочин - це коли усі його стадії ти робиш сам, без нікого. Цей чоловік, мабуть, був генієм - сам зламав бази даних банків, сам викрадав кошти, проводив транзакції з переведенням їх у крипто-валюту, сам виводив і сам знімав. Ну і відповідно, сам був собі мільйонером.  І ніде, ні разу не «засвітився». Єдине, що ми знали це його зріст і статуру. Ні обличчя, ні кольору очей, ні кольору волосся. Він завжди носив капюшон. Завжди у джинсах, толстовках, із повністю закритою шиєю та руками. На самих руках жодних татуювань. Тобто – невидимка. Єдине - мав цікаву таку ходу. Руки в карманах, трохи зігнута голова і великі розмашисті кроки, помірно швидкі.  Але так ходять тисячі чоловіків.  Навіть віку його не знали – в діапазоні від вісімнадцяти і до сорока. Молодші та старші чоловіки не могли мати такі сучасні знання у хакерстві. Доступний інтернет в Україні з'явився лише у дев'яностих, після розпаду Радянського Союзу. А нормальні комп'ютери із сучасними програмами і того пізніше. Отже, це була доволі молода людина.

Через дві неділі у нас нарешті з'явилась перша вагома зачіпка. Це був малий шанс, але все ж він був.

- Як успіхи? – запитав Данило Іванович на черговій нараді.

- Єдине що ми змогли з'ясувати - це одну закономірність, - радісно повідомила новину. - Наш хакер носить одну єдину марку кросівок- чорні «Найк».

- Це якась нісенітниця, - злорадно посміхнувся заступник.

- Я так не вважаю, - впевнено поглянула на нього.- Кожний раз хакер при знятті готівки постійно змінює одяг, але кросівки завжди однієї марки, тому потрібно шукати його серед покупців фірмових магазинів.

- Ти хоч уявляєш скільки партій цих кросівок завозяться в Україну? Мало того підробок цієї фірми взагалі мільйони! Ми, що кожного чоловіка будемо перевіряти, який їх купив? – він знервовано поглянув на мене.

- Давайте уявимо ситуацію, що Ви, Данило Іванович, маєте мільйони доларів, - посміхнулась йому у відповідь. - Хіба Ви будете купувати підробки?

- Ні, - на хвилину зніяковів заступник.

- От і я про це! Хакер купує кросівки лише оригінальні і лише в дорогих магазинах. За весь час спостережень від першого зняття готівки і до сьогодні, на ньому були помічені три пари із трьох нових колекцій.

- А яка кількість кросівок у колекції? – запитав Михайло Степанович.

- Ми зробили запит до офіційного імпортера цих кросівок в Україну і отримали відповідь. В середньому ці колекції завозяться у партіях по п'ять тисяч пар.  

- Ого! – здивовано поглянув Данило Іванович. - п'ять на три – це п'ятнадцять тисяч чоловіків. Ти хоч уявляєш як важко зайти серед них нашого злочинця?

- Важко, але можливо, - посміхнулась йому у відповідь. – В Україні 347 фірмових магазини цієї фірми. В Києві 37. Якщо хакер знімає гроші тут, то і, напевно, купує тут. Тому я пропоную працювати лише зі столичними магазинами. Зокрема передивитись відіозаписи з камер спостережень з часу першого зняття готівки в банкоматі - це чотири місяці. Таким чином, ми зможемо відслідкувати постійних покупців, а зрештою і знайти людину, яка купила усі три пари з цих колекцій.    

- Більшої дурні в житті не чув! – прошипів Данило Іванович.- Це тисячі годин відеозапису. Ми рік так його шукатимемо. До того ж, він запросто міг узагалі замовити їх по інтернету.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше