14 Сашко

Все, дістала ця пустоголова капризна дівка! Вдає з себе невідомо що! Я був злий, як чорт. Мало того, що знову маю залишити автомобіль хто зна де від паркінгу, бо випив і розраховував на приємну вечерю, і її продовження. Так ще і залишився з нічим!

Я приїхав додому в такому настрої, що краще б жодній людині не потрапляти мені на очі! Щоб мене, Александера Бенна, тупо динамила якась дівка, у якої ще молоко на губах не висохло?

- О, Саньок! Ти рано, - просяяв моїй появі Толік. – Піцу будеш?

- Буду! – буркнув я, приречено спостерігаючи за бардаком на кухні. – Ти що сам її робиш?

- Ну не замовляти ж! – гордо обвів рукою свій безлад Толік. – Ти тільки уяви скільки я зекономив.

- Слухай, - я підійшов ближче. – А ти коли звідси збираєшся забратися геть?

- Саня, тобі баба не дала? Ти того такий злий? – як розкриту книгу прочитав мене Толік, і заражав, коли по моїх очах зрозумів що потрапив в десятку. А я тільки розсердився ще дужче.

- Слухай ти, мачо…

- Ну все-все, - приятель підняв руки до гори, демонструючи свою готовність капітулювати. – Я сам хотів про це поговорити. Тут така справа, Сань, мені ніде зараз жити.

- Ну і чому це має стати моєю проблемою?

- Я думав ми друзі, - Толя ображено повернувся до піци. Якось рваними рухами сипав сир на кругляші ковбаси. – Якщо ти мене виженеш я повернувсь в Кривий Ріг, і Пауліна ніколи мене не прийме назад… Дай мене перекантуватись кілька днів, поки я хоч в гуртожитку кімнату зніму?

Я зітхнув, почуваючи себе негідником, егоїстом і ще казна ким. А Толік з цією своєю піцою був таким нещасним. Що я махнув рукою.

- Але кілька днів, - запевнив я його і пішов палити на балкон, щоб не слухати потік його життєрадісності і вдячності. Скоріше б сестра вже його пробачила і забрала назад.

Дістав візитку Євгенії Павлівни.

Не вигоріло з Русланою, займусь кимось іншим.

- Гуттен абен, Євгенія! – зобразив радість в слухавку.

Кілька хвилин розмови, і ми домовились про ланч на завтра. Зовсім інший тон. Говорити з цією жінкою біло все одно, що йти за вітром. Все на ній працювало відмінно, не те що з Русланою. Бляха-муха, знову згадав про цю дівку. Нестерпна особа.

Наступного дня все йшло за планом.

Літня тераса непоганого ресторанчику, привітна Євгенія, чарівний я. Жінка із співчуття слухала мої байки про санкції, через які я потрапив в певні незручності. Але допомогти відмовилась. Проте була не проти продовжити знайомство в іншій площині.

Я був розчарований.

- Алексе, я не можу ризикувати своєю посадою, - зітхала Євгенія. – Зараз за нами дуже пильно слідкують, перевірять всі контакти, самі розумієте, що моє втручання в вашу діяльність буде виглядати дивно…

Вона брехала, а  психував. Жирні українські чинуші були в своєму стилі. За хороший хабар моли зробити будь-що і приховати це, але ризикувати просто так не наважувались. Аби вона погодилась мені допомогти довелося б з нею «попрацювати» кілька тижнів і добряче задурити їй голову. Проте тоді треба було б забутися про Руслану.

Вибір був надто важкий. Я вже вклав в свою милу брюнетку чимало грошей і зусиль, щоб просто так зістрибнути не отримавши бодай секс. Але і втрачати Євгенію  я не хотів.

- Забудь, - я обірвав її розмови про ДБР і НАБУ. – Не треба собі псувати апетит діловими розмовами.

Євгенія зітхнула з полегшенням. А я м’яко їй усміхнувся, і зробив комплімент про красу її рук. Та був вимушений розпрощатися, пообіцявши, що неодмінно зателефоную.

Після обіду  я вирішив не відкладати свій основний «об’єкт» на потім і проявити максимальну активність. Швидше заволодію коштовностями Руслани, швидше матиму більше вільного часу! Ну і взагалі, настав час важкої артилерії.

- Гутен так, Руслано, - я набрав її, і не слухаючи її чергове шарудіння заговорив по діловому. Цього разу  я не про побачення телефоную домовлятися. Ось так. Нехай відчує контраст між Алексом-романтиком  і діловим герр Бенном. – Ми домовлялись про оцінку твого антикваріату.

- О, Алексндре, - томно промуркотіли мені в слухавку, змушуючи збавити свої ділові обороти. – А я саме думала про тебе.

- Який приємний збіг, - я усміхнувся.

- Я не встигла сфотографувати коштовності, вони в сейфі…

- Я подумав, що і сам можу зробити фото для експерта, - перебив її я, поки вона не придумала якусь чергову дурницю як змусити мене чекати ще. Я був налаштований дуже рішуче, і відкладати чергову зустріч не збирався! – Я можу заїхати до тебе сьогодні, десь о шостій?

Зиркнув на годинник? Маю кілька годин, щоб придбати її улюблені коричневі лілії, і… може на інтимну стрижку заїхати? Хоча ні, це занадто. Геть голова не в тому напрямку працює з цією Русею. Зберись, Сашко! Думай про справи, а не про її звабливі вигини і наївні сірі очі. Марно. Варто було Руслані погодитись на зустріч, як моя уява запрацювала в геть не діловому напрямку.

От приїду до неї, і почну цілувати ці примхливі губки, прямо з порогу! Ми ж не в Німеччині, щоб на мене в суд подали за домагання.  Я усміхнувся, уявивши як Руся викликає копів і жаліється на поцілунок. Ха. В Україні з такого всі лише посміються. Та і не буде вона нікому жалітись, я не настільки погано цілуюсь.  А там як знати, наскільки неприступна її твердиня?