15 Руся

Коля заходився навіщати мене коли треба, й не треба. Здавалось, копи в першу чергу переймалися тим, аби я не нароком не почала отримувати задоволення від проживання в тому розкішному маєтку. Щоб тримати мене в тонусі й вчергове показати, хто тут головний, вони започаткували «планові» перевірки ледь не через день. Хоча, того разу я дійсно потребувала їхньої допомоги – брильянти для заманухи Бенна.

Колі таке прохання аніскільки не сподобалося.

- Ти справді думаєш, що я дам тобі коштовності? – промовив таким діловитим тоном, наче я просила щось із його власного сейфа. – Щоб ти їх в найближчий ломбард занесла?

Я насилу стримала бажання послати його на три веселі літери.

- Щоб показала Бенну! – дістала ця недовіра з усіх боків. - Не знаю, нащо я про них взагалі заговорила, але ти б бачив його очі! Загорілися, як ті ліхтарі.

- Бо він з тобою одного поля ягоди – намагається нажитись де тільки можна.

- От тільки на відміну від мене, в нього це виходить, - зітхнула я.

В кишені Колюнчика заграла мелодія з «Бригади».

- Це начальство! – попередив, прикладаючи палець до губ. - Слухаю. Так…

Чим довше він розмовляв з керівництвом, тим суворішим робилося його обличчя. Під кінець здавалося, ніби брови взагалі зрослися в одну дугу над носом. Коли нарешті поклав слухавку, то склав руки на журнальному столику й нервово забарабанив пальцями по склу.

- Шо там? – без особливої цікавості запитала я. – Когось пришили?

- Ні, Русю, - скривився він, - це стосовно твоєї справи! Бенна засікли з іншою жінкою. З іншою, мать його, жінкою!

От ета поворот! Вирішив працювати на два фронти? Чи я більше не здаюся ласим шматочком? Дідько.

- Де? – насилу видушила я.

- В ресторані, окучував якусь банкіршу. І судячи, з його поведінки, розмова там була геть не дружня… Ти ж розумієш, що коли він зірветься з гачка, ми опинимося в дупі? В тебе ж стільки зусиль та грошей вкладено… Я вже мовчу про наслідки.

- Не кіпішуй. Все розрулимо.

Якщо чесно, я й сама починала сумніватися у цьому. Справа виявилася не такою простою, як здавалося на перший погляд.

- Значить так, прискоримо хід подій, - постановив Коля. – Якусь мішуру для замилення очей я тобі привезу. Наша ціль узяти його за будь-якої ціни, тому будемо сподіватися, що він вирішить вкрасти ті «фамільні дорогоцінності». На цьому його й пов’яжемо. Зрештою, яка різниця – шахрайство чи крадіжка? Головне – засадити цього козла за ґрати.

Мені мимоволі стало шкода Алекса. Чувак навіть не підозрював, що за його душенькою велося таке відчайдушне полювання. Депутат тиснув на копів, копи - на мене, а я – теж не без грішка – прагнула привласнити його статки. Оточили з усіх боків, шайтани.

- Давай, тільки поквапся. І принеси щось пристойне.

- Що знайду в речдоках, те і принесу. Наші ресурси теж не безмежні, - кинув Колюня. – Тут тобі не ФБР.

На тому й постановили. Він нарешті згріб свої манатки й змився, залишивши мене саму. На відміну від Колюні, я не розраховувала, що Бенн вкраде коштовності. Він був занадто розумним як для такого необережного ходу. Це тобі не дворові пацани, які діють не думаючи. Алекс – хитрий. Він, звісно, не проти прикарманити ті цяцьки, але не таким грубим способом. Якщо я правильно його розгадала, то він скоріше зробить так, аби я сама захотіла їх подарувати.

І ще та друга жінка… Що вона, вбіса, собі дозволяє? Це мій шахрай! Нехай мене й охмуряє. Тільки мене. Переконана, у нього в запасі ще багато цікавого. Завдяки Бенну хоч жінкою себе відчую, а то мій контингент хіба що на пиво запросити здатен…

Спробувала пригадати своє останнє реальне побачення. Його звали Арсен, якщо не помиляюсь. Після короткої прогулянки районом вирішив не втрачати часу й відразу потягнув до себе в ліжко, де, власне, також нічим не здивував. Завдяки таким екземплярам я впевнено втрачала віру в справжніх чоловіків. Не те щоб, мені хотілося тих шмарклів з цукром типу солодощів, букетів та м’яких іграшок… Чи хотілося? Навіть не знаю.

Може в тому і полягає успіх Бенна серед жінок? На відміну від більшості, він здатен на широкі жести. Якби ж ще робив це з щирою душею, а не заради грошей, то ціни б йому не було. Цікаво, яким чином він прийшов до такого способу заробітку? Невже теж важке дитинство?

Я порилася в сумочці й відшукала його фото.

- Якщо вже замислитися, - промовила дивлячись прямо в його смарагдові очі. – То в тобі навіть більше совісті, ніж у мені. Принаймні, ти даруєш жінкам відчуття щастя. Вважай, вони за це і платять. Я ж лише шукаю слабших за себе й одбираю їх… І тебе обдеру, милий, але це вимушена міра. Вибач.

Тим паче в діда справи ставали усе гіршими. Сімейний лікар повідомив, що він знову потайки від мене викликав швидку. Його потрібно терміново відправляти в санаторій. Не маючи й третини від необхідної суми, я дала добро на збір документів для оформлення путівки. Це послугує стимулом не опускати руки й довести аферу з Бенном до кінця.

Під вечір Колюня прислав позитивне повідомлення:

«Коштовності роздобув. Привезу” 

Чудово! Можна рухатися далі. Я узялася наводити порядок в домі, бо вже встигла трохи захламити його. Ех, Троєщина у мені невиліковна… Навіть в палаці можу розвести свинство. Так… Алексе, покидай ті прогулянки на ліво. Я готова до «продуктивної» зустрічі.