Спіймати шахрая

21 Руся

 Трясця! На мою нещасну голівоньку звалилося відразу три проблеми. Перша: Бенн приперся зовсім не вчасно. Друга: я опинилася на волосині від того, щоб спалитися перед ними обома. Третя: де мені взяти кота, за яким я начебто мала приглядати?

Так, Русік, збери мозок у купку. Ти повинна викрутитися. Не вперше дупа підгорає. Оцінила ситуацію й зрозуміла, що спершу треба здихатися корінь всіх бід – мого кавалерчика.

- Я б запропонувала тобі чаю, але ти трохи невчасно... – промовила, пхаючи ошелешеного Бенна до воріт.

- А що це він так німецькою шпрекає? – перегородив нам дорогу дід. – Тільки не кажи, що ти з фріцем здибалась!

- Я б попросив… - насупився Алекс.

Тільки їхньої перепалки мені не вистачало. Дід таким немічним здавався, але щойно на горизонті замайорів потенційний зять, так йому наче ін’єкцію молодості в зад вкололи. Якби я не втрутилася, то він би того Алекса порішав на раз-два. Зарано, діду, зарано! Він ще твій санаторій не оплатив.

Та й Бенн теж красунчик. Припхався ні з того ні з сього. Ще й моїм хлопцем представився. Ми ж наче стосунки не згоджували. Ті пару поцілунків не рахуються. Потрібно значно більше…

- А ти взагалі мовчи! – гавкнув на нього дід. – Пам’ятається мені, як в сорок п’ятому ми таких сотнями закопували!

- Діду, ти народився сорок сьомого, - не втрималась я.

На мить він затих. Напевно, намагався підрахувати, скільки йому років насправді. Користуючись нагодою, я з усієї сили потягнула Бенна на вихід. Відчинила ворота й випхала його за двір. Фух… наче пронесло.

- Вибач, - промовила, помітивши збентежене обличчя Алекса, - в мого діда трохи упереджене ставлення до німців.

- Я думав він мене вб’є!

- А нічого було лапати мене… при ньому, - без діда можеш не стримуватись.

- Я й не лапав…

- Навіщо ти взагалі прийшов? Я ж казала, що буду зайнята.

- Ну я… - його очі забігали в різні сторони. - Скучив.

Настільки скучив, що вирішив підкрастися, як останній домушник? Невже він хотів вкрасти те кольє? Ні, я навіть вірити у це не хочу. Бенн – падло, але на таке не здатен.

- Чому тоді не попередив?

- Хотів зробити сюрприз, - ти диви. На кожне питання в його є відповідь! За тобою, любий, Верховна Рада плаче. – А… це що виходить? Твій дід теж був на фотосесії?

Я не відразу згадала, про що він взагалі каже. Коли ж до мене нарешті дійшло, то ледь не розсміялася від полегшення. Так він підглядати за мною планував? Мої прєлєсті зацінити надумав?! Збоченець нещасний!

- Та не було ніякої фотосесії. В маєтку дідулі стався витік газу, тому він терміново переїхав до мене. Всі плани довелось відкласти на невизначений термін.

- Ес тут мірляйд… - засмутився Бенн. – Я ж розумію, наскільки це важливо для тебе.

- Нічого. До речі в мене хороші новини. Пам’ятаєш, я казала про свою людину з мінфіну?

- Дас.

- Він готовий зустрітися з тобою. Завтра о п’ятій в ресторані Велюр. Зможеш?

- Авжеш! – просіяв він. – Ох, Руслано, ти моя рятівниця. Все частіше ловлю себе на думці, що не заслуговую на таку дівчину.

Остання репліка прозвучала напрочуд правдоподібно. Мені навіть стало трохи совісно перед ним. Я мимоволі уявила, що між нами немає ані шахрайства, ані поліції, і від цього на душі стало тепліше. Ніколи б не подумала, що відчуватиму щось подібне поряд з Бенном. Куди поділося те рятівне відчуття зневаги до нього?

- Насправді я ніяка не рятівниця, - промовила, потопаючи в його смарагдовому погляді. - Скоріше навпаки – покарання за минулі гріхи.

- Якщо так, я готовий грішити і далі.

Якусь мить я боролась. До болю кусала свої губи, щоб пересилити їдуче бажання торкнутися ними Алексових. Але він був та близько, варто лише стати навшпиньки…

Раптовий гуркіт змусив нас підстрибнути на місці. Бенн інстинктивно пригнувся й закрив мене собою, захищаючи від небезпеки. Виявилось, що це дід гатить по воротах.

- Руслано! – скрипучим, як старий велосипед, голосом закричав він. - Проганяй того фашиста, а то зараз обоє на горіхи отримаєте!

Я набрала повітря в легені й повільно видихнула. Так, треба скоріше відправляти його в той санаторій, бо наш з Бенном липовий роман опиниться на межі краху.

- Тобі краще йти, - поспіхом чмокнула його в щоку. Навіть від цього невинного жесту по тілу розлився жар. Ото мене накриває… - Побачимось завтра. Не забудь узяти копії всіх документів, які маєш.

- Добре, - кивнув він. – А, може, після тієї зустрічі ми…

- Так, давай! – погодилась я, не вислухавши його до кінця. – Все, що захочеш. Тільки завтра, завтра.

Бенн загадково посміхнувся.

- Домовились.

Ще секунду він потоптався на місці, але таки пішов. Якийсь час, ігноруючи дідові прокльони, я дивилася йому вслід. Щоразу, коли він обертався, серце робило сальто, а посмішка абсолютно по-дибільному розпливлася по самі вуха. Дідько! Поганий знак, дуже поганий.

Я змусила себе відвернулися і вже хотіла йди у двір, як доля нарешті зглянулася наді мною. Біля сміттєвого бака шипіли одне на одного два худі котяри. Білий тримав у зубах шкірку від ковбаси, рудий шкірився на нього, готуючись битися за здобич.

Я підхопила того, що здавався менш агресивним.

- Братан, потрібна твоя допомога… - прошепотіла до нього. І, міцніше притиснувши ту волохату смердючку до себе, погнала додому. – О! Аскольд знайшовся.




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше